Поділитись


Добромильські милі Галина ВДОВИЧЕНКО

Добромиль – містечко на самому заході Львівщини, біля кордону із Польщею. Воно отримало свою назву від імені одного знатного чоловіка на ім’я Добромил.
Добромильські милі За іншою версією, місто завдячує своїм іменем близькістю до старовинного замку на горі Сліпій. Цей замок – найвищий серед замків України. У сиву давнину в цих місцях усе довкола сприймали з висоти його мурів. Казали: від Високого замку до міста - добра миля…

Місця тут містичні. Потрапиш сюди – без пригод не обійдеться. Піднялися ми на замок по дорозі-спіралі, подивувалися із залишків його старовинних мурів, а, спускаючись униз, заблукали у трьох соснах, збилися з дороги й заледве вийшли до залишеного авто. Попереджали місцеві мешканці: тут блуд може вчепитися…Та хіба приїжджі такі речі серйозно сприймають?..

У центрі Добромиля можна знімати історичні фільми. Площа навколо міської ратуші викладена унікальною бруківкою: пласкі річкові камені, покладені на ребро, утворюють щільне надійне покриття. Поверхня площі робить вигин, утворюючи кам’яну ринву. Вміли люди колись будувати! Передбачали найменші нюанси експлуатації “об’єкта”. Тут колись вирувала торговиця, селяни продавали худобу, а потім мили бруківку – вода стікала у рівчаки. Частина цієї бруківки нині залита асфальтом… Подібну кладку каменю можна де-не-де побачити і на старих приватних подвір’ях.

Деякі будиночки на площі могли б і зараз слугувати ілюстраціями до пригод бравого вояка Швейка. “В етапній канцелярії у Добромилі їх усіх переписали…” - так починається епізод з роману Ярослава Гашека, де полонений Швейк намагається порозумітися з фельдфебелем та пояснити йому, що він потрапив у полон під Фельштином (тепер Скелівка) випадково… Старовинні будинки на площі зберігають сецесійне металеве плетиво балконних та віконних решіток, стару ліпнину на стелях. В одній з контор, у загальному коридорі, де люди у черзі чекають прийому, побачила старовинне дзеркало на всю стіну у темній важкезній рамі…

Добромильці пишаються своїм сучасним стадіоном. Однак із жалем згадують втрачене – знамените добромильське пиво, яке ще кілька років тому варили на смачній воді з місцевої свердловини. Тепер пивзавод лежить у руїнах.

На березі річки Вирви (вона щовесни виправдовує свою назву) загорілі дітлахи складають у купки пласке річкове каміння. Увесь берег вкритий цими рукотворними “териконами”. Свій доробок можна сміливо залишати до наступного разу, тут ніхто на чужу купку не зазіхатиме. По довколишніх селах, які починаються буквально на околицях міста, дотепер діє давній сільський закон: ніхто не бере чужого, навіть якщо воно залишене без нагляду.



акі містечка, як Добромиль, нині у депресії, немов людина, що потрапила у скрутне становище. З роботою – погано. Звідси постає ще одна проблема - алкоголізм. Історії про те, як хтось спився, а хтось, ще зовсім молодий, “згорів від горівки”, можна почути занадто часто. Чимало чоловіків – на заробітках – хто у Росії, хто “у чехах”, або у Португалії, в Італії… Жінки теж шукають кращої долі по чужих світах.

Натомість саме ця місцевість, та й увесь Старосамбірський район, є потенційним клондайком для робочих рук та світлих голів. Район має усі підстави для того, аби стати одним з центрів туризму. Приклад показують сусіди. Рукою подати до кордону, до польських Бещад, до туристичної Мекки гірськолижників - Устщиків Дольних. Там і взимку приймають туристів, і влітку - влаштовують маршрути екстремального туризму, пропонують охочим поганяти на джипах по бездоріжжю… Інтернет переповнений пропозиціями здійснити пішу мандрівку природознавчими та історичними стежками, проїхати шляхами “Зелений велосипед” або кінними маршрутами. Є пропозиції для любителів планеризму та для тих, хто наважиться проїхатися старою вузькоколійкою і пережити “ковбойський напад”.

Район Бещад (невисоких Карпат) становить нині серйозну конкуренцію для переповнених туристами високих Татр. А по інший бік кордону така ж за можливостями українська місцевість ще чекає свого зоряного часу…

Більше того, за моїм переконанням, у нас перспектива - ще більш відчутна. Увесь маршрут – через Старий Самбір, Стару Сіль, Скелівку (той самий Фельштин), Хирів – це суцільна карта туристичних можливостей. По-перше, за красою: тут починається Карпатський кряж. І за подіями та людьми, які залишили у цих місцях свій слід. З цими краями пов’язана історія Князя Лева (син короля Данила Галицького, за переказами, помер на горі біля села Спас, у замку, а похований у церкві Лаврівського монастиря). На цих землях розгорталися пригоди Дмитра Самозванця. На території Старої Солі селилися свого часу нащадки графа Дракули. Через Нижанковичі, Солянуватку, Добромиль, Хирів, Скелівку до Львова проходив шлях бравого вояка Швейка – літературного героя Ярослава Гашека. Тут – від Саліни та Солянуватки починався соляний шлях. А з урочищем Саліна пов’язана одна з найтрагічніших історій Другої світової війни: тут війська НКВД наприкінці червня 1941 року розстріляли та скинули у соляні шахти понад 3 тисячі мирних жителів. Історичне підґрунтя майбутніх туристичних маршрутів наразі ховається у книжках та дослідженнях.

А які “містичні маршрути” можна тут прокласти! 80-річна пані Кася Войтович розповіла мені чимало життєвих історій, подібних на казки. Про “годованця” (домовика), який живе у закинутій хаті і, залишившись без господаря, все-одно пильнує господарку. Його вже не раз бачили: він то у кота перекидається, то у ясновельможного цісаря у старовинному одязі… З цього подвір’я навіть яблук восени ніхто не візьме, хоч гілки вгинаються від плодів до землі... Про знахаря Павла, який перейняв своє мистецтво лікувати людей від свого батька, а той – від загадкових перехожих, які невідомо звідки й куди йшли дорогою… Знахареві достатньо було помастити хворе місце трав’яним варивом і прошепотіти якісь магічні слова, аби біль відступив... Про містичний весільний поїзд, який можна зустріти у лісі – той, що летить у повітрі, і тоді треба сховатися й носа не висовувати, поки він не зникне…

Ці історії не варто сприймати з іронічною усмішкою. Сам факт, що тобі це розповідають – вже свідчення довіри. Це ж не “понти для приїжджих”. Це – складова стилю життя людей, що живуть у місцевості, просякнутій легендами та містикою.

Побачила я над замковою горою двох орлів, показала своїм супутникам: дивіться, як плавно кружляють горді птахи у високому небі. А повернувшись до Львова і пошукавши історичні матеріали про власників замку – Гербуртів (представники цього славного роду з Моравії вкоренилися поблизу Добромиля у 1372-1374 роках і стали власниками замку, міста та навколишніх земель у ХVІ – на початку ХVІІ століття), дізналася про існування давньої легенди. Після смерті кожен чоловік з роду Гербуртів перетворювався в орла і поселявся у довколишніх горах… Тому, мовляв, цих птахів можна побачити над замковою горою дотепер.

Найвідомішим із Гербуртів був Ян Щасний, саме за його правління у XVII ст. Добромиль зазнав найбільшого розквіту. Видатний суспільно-політичний діяч розчарувався у великій політиці, покинув дипломатичну кар’єру і, повернувшись до Добромиля, відкрив друкарню, захопився просвітницькою діяльністю, розбудовою міста. Разом із дружиною Ельжбетою подарував землю під будівництво монастиря василіян, який дотепер є поблизу замку, біля сусідньої гори. Саме у цьому монастирі свого часу почав свій духовний шлях майбутній митрополит Андрей Шептицький.

Перша письмова згадка про Добромиль зустрічається у 1374 році. У 1566 році місту надано Магдебурзьке право. Печатки, відомі з кінця XVІІ ст., свідчать про те, що гербом Добромиля було яблуко (куля), пробите двома мечами. Так само виглядав і герб Гербуртів.

Пам’ять про Гербуртів бережуть у цих краях дотепер. Навіть кафе на центральній площі Добромиля має назву “Гербурт”. Але потрапити усередину не вдалося – зачинено. У магазині канцтоварів з другого боку ратуші продають книжки, в основному – російську поп-літературу, жіночі романи про любов. Але є й “Слуга з Добромиля” Галини Пагутяк.

Знавці запевняють, що такої бруківки, як у Добромилі (“поставленої боком”), більше ніде у Європі немає…

Руїни замку Гербуртів ховаються у лісі на верхівці Сліпої гори. Їхати чи йти туди краще від села Тернави (передмістя Добромиля). Від траси, з боку Львова – наліво, до цвинтаря - і вгору…


На фото: Таку картину можна побачити хіба у маленькому містечку чи у селі. На подвір’ях передмістя Добромиля ще збереглися правдиві дерев’яні паркани-штахетники. На них сушаться помиті слоїки – сезон збору вишень у розпалі.

Джерело Високий замок  www.wz.lviv.ua/articles/66400