Поділитись


Столиця білих хорватів Пам’ятає село, що стольним градом було

Галина ВДОВИЧЕНКО   

Декілька кілометрів вліво від траси Львів-Миколаїв письменниця Галина Пагутяк, коли писала роман «Зачаровані музиканти», не раз долала пішки – до сіл Ілова, Стільського, Дуброви.
Пам’ятає село, що стольним градом було Зараз їдемо туди разом волошкового кольору «Таврією», відомою багатьом письменникам як «Чебурашка». Вона долає відстань від повороту до місця призначення хвилин за п’ятнадцять.

Перша зупинка – мальовничі околиці села Ілова. На під’їзді до гори з екзотичною печерою під народною назвою Піхва опинилися у калабані. Усі зусилля випхати автівку на твердий ґрунт нічого не дали – колеса з вищанням прокручувались у повітрі, розбризкуючи болото.

Пішли шукати допомогу у ближні хати. «Вам коней треба!» – сказали нам і показали хату. Господар вислухав, у яку халепу ми потрапили, і почав запрягати. А ми в той час познайомились з його онукою: Оксана вчиться у 8-му класі, їздить до школи у сусіднє Стільське. «Що, у селі своєї школи немає?» – «Початкова є, у ній вчаться шестеро малюків». Колись у цій місцині, на якій зараз села Ілів, Стільське, Дуброва, стояло місто, рівних якому у тодішній Європі важко було знайти… Укріплена площа сягала 250 гектарів, довжина оборонних стін тягнулася на 10 кілометрів. Було це у IX-Х ст. На початку ХІ століття місто, яке налічувало сорок тисяч жителів, було зруйновано. Під час розкопок знайшли залишки помешкань, чимало ужиткових речей, пошкоджених пожежею, і водночас – жодних хаотичних поховань. Деякі вчені висунули гіпотезу про те, що жителі міста були змушені покинути його, підпаливши. Частина подалась на Балкани, а у пожежі, на думку деяких науковців, загинула легендарна столиця білих хорватів, один із дохристиянських духовних центрів Червоної Русі.

Видершись на пагорб, чіпляємось за виступи скелі та одна за другою опиняємось у вапняковій печері, перемастившись у біле з голови до ніг. Всередині – кімнатка з «дверима» та «вікном». Навколо – ліс шумить, та під ногами раз у раз трапляються біло-сірі кам’яні яйця.

Трохи далі, вже біля Стільського (це йому залишив у спадок ім’я стольний град Стольсько) неможливо проїхати дорогою, не зауваживши зліва трьох гігантських каменів. А далі – ближче до Дуброви – чорний жертовний камінь (залишаємо на ньому трохи хліба та води) і дивовижний камінь-міст. Тут, у скелях, збереглися давні келії, які сучасники використовують як комори для зберігання овочів. Просто у горі – двері з колодками.

Немов під аркою гігантського мосту проходимо крізь камінь і стежкою вгору – на його пласку верхівку. Скільки людей протягом століть здійснювали цей ритуал – пройти під каменем-мостом і вийти на нього. Це те, що кожен робить, не усвідомлюючи. І що б цей ритуал міг означати?

Сонце вже сіло, залишивши на небокраї світлу смужку. Сидимо мовчки, слухаємо звуки села внизу та шум вітру нагорі, і не хочеться покидати це магічне місце, де за спиною, у лісі над Стільським, є залишки давніх валів великого міста. Навіть у народних переказах зберігається пам’ять про те, що на горі над селом колись існувало велике місто – столиця князівства чи держави.


Археолог, кандидат історичних наук Орест Корчинський на початку 1980-х почав вивчати ранньосередньовічні городища у басейні Верхнього Подністров’я. Зацікавлення науковців викликало городище у селі Стільському. Орест Корчинський проводив археологічні дослідження протягом двадцяти років. Науковці дослідили площу понад 12 тисяч кв. метрів, виявили рештки 30 об’єктів житлово-господарського та військово-оборонного призначення. А городище у Стільському та прилеглі до нього пам’ятки увійшли в науковий обіг під назвою Стільський історико-культурний комплекс IX – початку XI ст., хоча пізніше з’ясувалося, що часовий діапазон комплексу значно ширший…


Фото автора та Оксани ПРОХОРЕЦЬ

с. Ілів, Стільське, Дуброва, Миколаївський р-н, Львівська обл.

На фото: У цій вапняковій печері люди ховались від негоди або знаходили прихисток надовго, а ми туди попхались з цікавості.

Джерело "Високий замок"  archive.wz.lviv.ua/articles/88202