Поділитись


Життя на іншій передачі

Галина ВДОВИЧЕНКО   Фото автора   

Іноземні слова, що їх вживають без зайвої потреби, багатьох дратують. Скажімо, дауншифтинг, що у буквальному значенні, у перекладі з англійської, означає переключення авто на меншу передачу, а ще – гальмування та послаблення якогось процесу. Є глобальний дауншифтинг, коли людина відмовляється від свого бізнесу та статусу у суспільстві – і ховається у глибинку, тобто робить усвідомлений вибір між грошима та стресами з одного боку та душевним комфортом, невеликими грошима та великою кількістю вільного часу – з іншого.
Життя на іншій передачі Але я зараз про дещо інше - про тимчасову втечу від цивілізації і про те, як потужно, немов освіжаючий душ спекотного дня, діє на людину відпочинок у простих умовах, поближче до природи – хоча б під час відпустки, хоча б протягом двох вихідних днів. Ніщо так не поновлює сили міської людини, яка днями сидить у чотирьох бетонних стінах, дихаючи штучним повітрям з кондиціонерів, марнує час у дорожніх заторах, дихає вихлопними газами, додає до кави молоко, яке тижнями не псується… Очі червоні від комп’ютера, вуха втомлені від гуркоту транспорту під вікном, нерви натягнуті...

І раптом – воля! Босі ноги у траві, безмежне небо над головою і смак води з сільської «студні». Немов перемикнув телевізор з каналу політичних новин на National Geografic. Низько над хатою літають бузьки, над ближньою горою висять у повітрі орли, а на гілці старої груші виспівує сіра пташка, назви якої ніхто не знає. І думаєш: неодмінно треба взяти наступного разу орнітологічний довідник! Він тут – предмет першої необхідності. А пізнього вечора, коли усі засиділися при розмовах навколо вогнища, розумієш, що й астрономічні карти тут конче потрібні, бо ж як називається он те сузір’я, лівіше від Чумацького Шляху?..

На відстані кількох десятків кілометрів від великого міста докорінно змінюються новини та теми для розмов. Зовсім інші речі стають цікавими. З ближнього лісу чути рохкання кабанів, «диків», як називають їх у Карпатах… Сусідський пес роздер лиса неподалік свого подвір’я... Зі стриху зняли осине гніздо…

Міські діти жадібно пізнають життя з невідомого їм боку. П’ють козяче молоко. Дізнаються, для чого у покладі одне куряче яйце помічене зеленкою. Лазять по деревах, ділячи між собою гілки у «хатці». Помічають, де ночують метелики та жуки. Бавляться саморобними луком та стрілами, виготовленими за технологією «ще так дідо робив». І роблять відкриття: безмісячної ночі усе довкола занурюється у повну темряву. Повну. Такої у місті не побачиш.

А дорослі – хіба не ті ж самі діти? Вони теж помічають, як уповільнюється час і усе нарешті стає на свої місця. Ранок починається удосвіта і поступово, через кілька чудових стадій, переходить у полудень, і день стає таким довгим, як у дитинстві. І усі нарешті збираються за одним столом, ніхто нікуди не спішить, усі чують одне одного і дізнаються про своїх ближніх щось нове, важливе. У простих умовах смакує проста їжа. Куліш з грибами. Домашній сир зі сметаною. Навіть вередуни перетворюються на тих, хто розуміється на хлібі зі смальцем.

Я повертаюсь до міста недільним вечором, так як ніби не була у Львові не два дні, а принаймні тиждень. Повертаюсь у свій звичний світ, де панують інші швидкості, запахи та звуки. За два дні серед тихого шелесту гірської модрини та запахів квітучої м’яти сили не просто повертаються, вони подвоюються. І залишається мрія про те, аби швидше знову опинитись у Карпатах.


На фото: Для міської дитини доїння кози – справжня атракція.
Джерело  "Високий замок"   archive.wz.lviv.ua/articles/96425