Поділитись


«Наполеон – на Ельбу, а я собі – до Рудок»

Галина ВДОВИЧЕНКО   Фото автора   

У палаці Олександра Фредра збереглося чимало свідчень історії видатного роду.
«Наполеон – на Ельбу, а я собі – до Рудок» Рудки Самбірського р-ну – с. Вишня Городоцького р-ну

На фасаді палацу Фредра, з-поміж віття високих дерев, добре проглядається родовий герб власників садиби. У центрі його, під короною, – геральдичний одноріг, символ обережності та чистоти. У геральдичних довідниках є згадки й про інші тлумачення цього зображення. Одне з них – це символ воїна-лицаря. Інше – символ прагнення до усамітнення… Власне, самого рогу міфічного звіра на родовому гербі, що на стіні палацу, не одразу й помітиш. Розповіли мені: майстер, що відновлював потьмянілу від часу ліпнину, свідомо залишив цю частину зображення непофарбованою. Хотів як краще. «А що то за кінь рогатий?..» – дивувався.

Від Рудок Самбірського району, де при дорозі стоїть основний корпус Вишнянського аграрного технікуму, до Вишні Городоцького району можна й пішки дійти. Тут, у заростях старого парку, є ще один корпус цього навчального закладу – старовинний палац класика польської літератури Александера (Олександра) Фредра, комедіографа та поета (1793-1876). Він був дідусем майбутнього митрополита Андрея Шептицького.

У цих стінах, де навчають майбутніх аграріїв, колись вчився і майбутній комедіограф: маленький Олександр отримав домашню освіту, він не ходив до жодної публічної школи.

Директор технікуму Дмитро Клебан показує садибу, власниками якої були кілька поколінь Фредрів, розказує про рідкісні дерева у старому саду.

Всередині будівлі час, на диво, залишив неушкодженим чимало деталей інтер’єру. Збереглися чудові п’єци, ліпнина на стелях, різьблені панелі, чавунні сходи…

«Це була спальня господині», – прочиняє двері в одну з кімнат Дмитро Романович. На стіні біля входу – табличка: «Лабораторія паразитології». Різні епохи живуть у палаці у сюрреалістичному поєднанні. В одній з кімнат колись багатющої бібліотеки стіни завішані навчальними таблицями з зоології, в куті стоїть скелет корови… Бібліотека Фредрів налічувала 10 000 томів, однак була знищена ще в часи Першої світової війни.

В кутовій кімнаті на другому поверсі протікає стеля… А на першому можна роздивитись на стелі тих самих однорогів з родинного герба. Зберігся унікальний білий камін та давній паркет з червоного дуба…

Маєток належав батькам Олександра Фредра – Яцеку і Маріанні, а згодом перейшов у спадок від їхнього сина Олександра його синові – Яну-Олександру (1829-1891), а потім і онуку, Андрію Максиміліану Фредру (1859-1898), теж літератору, поету. Згодом (1919 року) вдова онука Фредра, Феліція, продала маєток Малопольському сільськогосподарському товариству...

Історія маєтку починалась трагічно – у 1806 році тут сталася пожежа, у якій загинула мати маленького Олександра… Згодом зовсім ще юний Олександр потрапив на службу до війська Наполеона Бонапарта. Брав участь у поході на Москву 1812 року, у Бородинській битві, отримав Золотий Хрест, і це була не єдина його військова нагорода. Після зречення Наполеона повернувся на батьківщину, де на нього чекала господарка у Беньковій Вишні. Залишаючи Париж, написав: «Виїхали разом, але з різних мотивів: Наполеон на Ельбу, а я собі до Рудок». Польською це звучить більш поетично-іронічно: Wtedy wrocilismy, choc z roznych pobudek, Napoleon na Elbe, ja prosto do Rudek.

На одному з балів, 1819 року, Олександр Фредро побачив Софію Скарбек – і закохався у заміжню жінку, дружину відомого землевласника та мецената, засновника театру (тепер – театр Заньковецької у Львові) графа Станіслава Скарбека. Майже десять років мине – і лише тоді Олександр та Софія одружаться. Кажуть, Олександр не зупинявся ні перед чим, навіть підкупив служницю Софії, щоб вона пожалілася господині, ніби Скарбек намагався її спокусити…

Палац у теперішньому його вигляді власне й почали будувати після того, як утворилася сім’я. І згодом його розбудовував один з його внуків, Андрій Максиміліан. А тут дозволю собі згадати про ще один іронічний поворот долі: Феліція, вдова онука Фредра, згодом знову вийде заміж. І за кого? За одного з представників роду Скарбеків. Доля постійно зводила ці два шляхетські клани у непрості матримоніальні стосунки.

Син Фредра – Ян-Олександр (1829-1891), теж був комедіографом, але не таким відомим, як його батько. Донька Софія (1837-1904) стала художницею і письменницею, 1861 року вона вийшла заміж за графа Шептицького, від цього шлюбу народився Роман Шептицький, майбутній митрополит Андрей.

Від 1835 року Олександр Фредро за власним визначенням «зламає перо» – і більше своїх творів не оприлюднюватиме. Порине у господарство, ретельно записуватиме усі витрати і демонструватиме прискіпливу ощадливість у веденні домашніх справ.

Довідка «ВЗ»


Олександр Фредро (1793-1876) – польський комедіограф, мемуарист, поет. Автор комедій та поем «Дами та гусари», «Пан Гельдхаб», «Парафіянщина», «Пан Йов’яльський», «Помста», «Мистецтво обмацування», «Нотатки старуха» та багатьох інших. Байки Фредра входять до шкільної програми у Польщі.

На фото: Портрет Олександра Фредра прикрашає один із залів палацу.

Джерело  "Високий замок"  archive.wz.lviv.ua/articles/108233