Поділитись


Хоч до рани прикладай

Високий Замок
Галина Вдовиченко


Повертати воїнів до життя медикам допомагають вірні дружини, волонтери, музиканти...
 
У палаті хірургічного відділення військового госпіталю триває концерт. Це вже третя палата, куди заходить музикант Вадим Войтович. Поранені слухають його спів під гітару. Вадим – викладач школи ім. Соломії Крушельницької, учасник гурту “Рімейк”. Вдячні слухачі піднесено плескають у долоні – ті, хто може це робити, у кого руки не закуті в апарат Ілізарова. Наймолодший у палаті, Славік  зі села Оряви Сколівського району, має на руці цей пристрій, що допомагає після операції зростатися потрощеним кісткам. Біля Славіка – “кіборг” Ян, який зазнав поранення, захищаючи Донецький аеропорт. Він і сам мешканець Донецька.

Медсестра Аня заходить вдруге, суворо попереджає: закінчуйте концерт! Але усі хочуть слухати ще. Особливо емоційно реагує на музику “дядя Саша”, так називають «айдарівця» Олександра Косолапова. Він у госпіталі п’ятий місяць. Нога на витяжці, сліди поранень від осколків по всьому тілу.

Волонтер Олена Павлось підкладає пораненому подушки під спину, аби йому було зручніше.

- Якби не Олена, не знати, що було б з дядею Сашею, – розповідає волонтерка Марина Якушева. – У липні він зазнав численних поранень ніг та шлунка поблизу містечка Лутугіного. Після операцій потребував ретельного догляду. Попросила Олену допомогти, вона викладач Інституту менеджменту, майстер спорту. Тепер тут днює і ночує. Після роботи – сюди, у вихідні – тут, з ранку до вечора, ще й встигає вдома приготувати щось смачненьке для хлопців... Дядя Саша афганець, йому п’ятдесят років, сам з міста Щастя. Його син – рядовий 24-го батальйону територіальної оборони “Айдар”. У Львові тепер дочка дяді Саші і невістка, обидві з дітьми, біженки... 


Марина й сама живе за “волонтерським розпорядком”. Працює маркетологом, має  чоловіка, дітей, але у вільну годину спішить у госпіталь. По суботах-неділях завжди там.

- Хлопців миємо, голимо, стрижемо нігті, відпарюємо рани... Якщо треба, й туалети миємо. Були поранені з обома перебитими руками, як їм обійтися без допомоги сторонніх? Спочатку хлопці соромляться, але потім з вдячністю приймають допомогу. Іноді важко зрозуміти, як до чоловіка, який не може навіть самостійно води напитися, дружина приїжджає раз на два місяці.

- Дивує, коли родичі пораненого користуються грошима, які збираємо для лікування та протезування хлопців, – підтримує розмову волонтер Світлана Сидоренко. – Є й такі... Але люди різні – одні останнє віддають, інші роблять вигляд, що їх не стосуються ці проблеми.

Світлана була активісткою Медичної волонтерської сотні за часів Майдану. Коли у липні виявилося, що у Львівському госпіталі багато поранених і потрібні волонтери, Волонтерська сотня отримала дозвіл допомагати у госпіталі. Кажуть: лікарі-спеціалісти тут дива роблять, а медсестер та санітарок бракує.


Студентка Настя Горошко у госпіталі щодня. Щоб мати час на волонтерську роботу, перевелася на заочне відділення. “Працюю з 10-ї до 20-ї, – каже вона. – Відповідаю за хірургічний корпус, за те, щоб хлопці мали тут усе необхідне... Найбільша потреба – у спортивних штанах. Багато потреб, усю інформацію ми виставляємо на Фейсбуку на сторінці Волонтерської сотні”.

Про один з найпам’ятніших днів Настя згадує так: “Коли у корпусі було погано з водою... на сім палат у мене була лише одна баклажка води, усі хлопці просили пити…”.

Волонтер з Бродів Тетяна Стасюк того дня привезла кілька спеціальних чохлів на поранені кінцівки. Шиють їх за викройками киянки Оксани Полончук, привозять у Львів і роздають пораненим у госпіталі, попередньо знявши мірки. Славік Кокот защіпає блискавки на чохлі на пораненій нозі з апаратом Ілізарова. Радіє обновці: тепло і зручно, можна й на вулицю виходити. Сусід Славка, Андрій Дмитрієнко, отримав подібну “одежину” на ногу минулого разу. Підполковник Роман Мамавко з іншої палати міряє “свій” чохол на руку і залишається надзвичайно задоволеним.

Роздаємо гостинці, що принесли з собою. Марина ділить цукерки, мандарини, йогурти, сигарети, розкладає по тарілочках домашні налисники.

Палати обходять представники ювелірної фірми, дарують пораненим срібні підвіски-тризуби.

Біля відділення реабілітації, на ґанку, стоїть групка хлопців і дівчат, сміються. Серед них – герой-«айдарівець», про якого знає вся Україна – Василь Пелиш зі Старосамбірщини. Йому у полоні відрубали руку з татуюванням “Слава Україні!”. Усі в куртках, Вася – у футболці з тризубом. Він час від часу приїжджає сюди на реабілітацію.

- Не знаю, що б ми робили, якби не волонтери! – каже Фелікс Герасимов (доброволець, батальйон територіальної оборони “Волинь”). Він лікується у відділенні реабілітації і охоче підтримує розмову, піднесено розповідає про те, як волонтери привозили їм усе необхідне на передову і як вони допомагають тут, у госпіталі.

По коридору прогулюється молода сім’я (на фото вгорі). Розповідають про себе. Руслан Рудий служив у 72-й окремій механізованій бригаді, після поранення чотири місяці лікувався у Київському госпіталі, а сюди потрапив на реабілітацію. Зараз, каже, трошки легше, “розходжуюсь потихеньку”. Дружина Людмила та маленька донеч­ка Вікторія приїхали з Білої Церкви, вони постійно з Русланом. Живуть у Львові поки що у школі-інтернаті, але шу­-кають квартиру поближче до госпіталю...

На прохідну госпіталю люди приносять допомогу. Тут є невеличка кімнатка, волонтерський “штаб”. Дівчата розрізають на шматочки великий пиріг з капустою, ще гарячий. “Теща спекла”, – каже чоловік, що його приніс.

День закінчується спілкуванням з Анд­рієм Усачем (на фото вгорі зліва), бійцем (вони не вживають тут слова «герой»). Він без ноги, оперована рука у гіпсі, складне поранення обличчя. Але він одужує, повертається до життя. Його оперував заввідділенням, лікар Дмитро Володимирович Лось, який і витяг його з місця поранення...



Пораненим бійцям у госпіталі (Львів, вул. Личаківська, 26) потрібні:

спортивні штани всіх розмірів;

 тепле взуття 41-45 розм.;

тапки кімнатні;

теплі куртки;
 шапки;

 рукавиці;

 светри;

 труси-боксерки;

 станки одноразові;

 пінка (крем) до і після гоління;

 шампуні;

 папір туалетний;

 бракує мінеральної води!

Джерело   www.wz.lviv.ua/life/129688