Поділитись


Уривок із оповідання "Брат"

Уривок з оповідання "Брат":


- Ми під вікном! - каже він у мобілку й одночасно показує малому на другий поверх: - Он там лежить мама. Дивись туди.

І малий бачить в одному з вікон мамине обличчя, однією рукою вона притримує на грудях халат, а у другій стискає телефон. І усміхається.

Малому чути її голос у татовій мобілці:

- Бахили! – каже мама. – Чому ви у бахилах?

Обидва опускають очі долу. Справді у бахилах.

Тато здирає свої, присідає навпочіпки перед малим, озирається: де тут смітник?

- А шапка де? – чує малий і тягнеться рукою до голови.
- А де твоя шапка? – запитує тато.
- Не знаю, - дивується малий. – А-а! Мені тут у рукаві щось тисне.

Тато витягує йому з рукава шапку, надіває на малого.

З мобілки – мамин сміх.

- Ото залиши вас без нагляду, - каже вона. – Почекайте, зараз вам когось покажу.

Малий з татом прикипіли поглядами до вікна, стоять витягнувши шиї.

Ось і мама, у її руках - білий згорток, щось у ньому ворушиться кругле, рожеве.

- Я ні фіга не бачу, - каже малий, - візьми мене на руки.
- Що за слова! – батько підхоплює малого на руки. – Тепер бачиш? Бачиш брата?

За вікном мама теж трошки повертає пакунок, нахиляє його, тато знизу тягне малого вгору, але це мало що дає, малому шкода, що тато так старається і усі його зусилля даремні, і він каже: - Бачу.

- Дай йому мобілку, - чути мамин голос. – Бачив?
- Бачив, - відповідає малий.
- І як він тобі?
- Нічого особливого.
- Я скучила за тобою, - каже мама. - Я хочу тебе поторсати. Понюхати тебе хочу.
- Я чистий, - каже малий. – Мене вчора тато купав.

Мама сміється.

Тато з мамою ще говорять про памперси, ліжечко, візочок та кропну водичку, а тоді – про те, що сьогодні, найпізніше завтра, треба заплатити за навчання малого, і ще – про те, що бульйон треба зварити на маленькому-маленькому вогні і принести мамі, а решту щоб їли самі. Малий збирає серед опалого листя каштани, і коли кишені випинаються від стратегічних запасів, тато бере його за руку: ми майже спізнилися! Вони машуть мамі - і біжать до машини.

- Хір ай е-ем! – перекрикують вони один одного у салоні під музику. – Рок ю лайк е хьюріке-ейн!!!

- Малий, - зупиняється тато на півслові. – Ми забули твій сніданок. Що ти їстимеш після англійської?

- Я маю яблуко та печиво, - заспокоює його малий і показує яблуко, яке вже встиг надгризти.
- Ага, - каже тато. – Дивись, щоб з’їв. Поки ти будеш на заняттях, я дещо куплю для брата.
- І мені щось купи, - нагадує малий.
- Звісно, що й тобі, - погоджується тато. - І мамі.
- А як він у мами в животі узявся? – запитує малий. – Як мій брат там опинився?
- Почекай, - каже тато, - таке складне перехрестя. Як вони їздять, ти можеш мені пояснити?.. Ніхто нікого пропускати не хоче. Тут таке діло. От зернятко у яблуку, так? З нього виросте яблунька, і вона згодом дасть плоди, а з нового зернятка знову виросте деревце, розумієш? Так і людина, вона теж як маленьке зернятко росте-росте всередині яблучка, а потім народжується, і далі росте, вже як маленьке деревце. Розумієш?
- Розумію, - відповідає малий.

На заняття з логіки влітають, коли троє одногрупників малого вже сидять за столом з викладачем, узявшись за руки: «Доброго дня!» - вітаються усі з усіма.

- Доброго дня! – каже малий. – У мене вчора брат народився.
- Вітаємо! – Ганна Василівна розкладає перед кожним карточки з малюнками. – І до роботи! Що на цих малюнках зайве? Хто перший відповідатиме?

У малого на картинці - кріселко, шафа, горнятко, поличка.

- Горнятко зайве, - каже він. – Воно скляне.
- Не тому воно зайве, - виправляє викладач, - а тому, що це посуд, а решта – меблі.
- І ще тому, що усе дерев’яне, а воно скляне, - наполягає малий.
- Ну добре, - погоджується викладач, - воно зайве за двома ознаками.



За дві години татова автівка перетворилася на вантажівку. Кріселко малого з усіх боків обкладене пакунками, у багажнику – візочок у целофановій упаковці. У тата - піднесений настрій: він хвалиться малому, що усе встиг, оббігав увесь дитячий супермаркет, але закупив, що треба.

Прищіпнув малого паском безпеки. Рушаючи, подивився на нього у дзеркало заднього виду.

- Щось ти не в гуморі. Наклейки не отримав?

Малий мовчки показав руку – на тильній стороні долоні красувалася наклейка з Блискавкою Маккуїном. Героя мультфільму «Тачки» малий вибрав собі як оцінку за роботу на уроці англійської.

- То що сталося?
- Олег штовхається і копається.
- Чого це раптом?
- Не раптом. Він завжди штовхається. Микола вчора від нього плакав. І Сергій. А сьогодні я.
- Ти впав? Вдарився?
- Спиною вдарився.
- І головою?
- Я не пам’ятаю. Ні, головою – ні.
- Не нудило тебе?
- Ні.
- А Ганна Василівна що?
- Вона його насварила. Але більше Ольга Василівна насварила, він з її групи.
- Скільки тобі казати: на кожного любителя битися знайдеться кулак. Ображають, лізуть, роблять боляче – ввали з усієї сили, щоб не полізли більше. Плакав він! Дивися на нього! Якби він випадково тебе штовхнув – інша справа, а то ж він вас усіх по одному лупцює, а ви плачете. Як би розвернувся, як вмазав, аби він двічі подумав перш ніж до тебе підійти знову. Чуєш мене?
- Чую, - тихо лунає з заднього сидіння.

- Ми вже говорили з тобою про це, ти забув, чи що? Забув?
- Не забув.
- У чому тоді річ? Налякався?
- Ні.
- Ще раз кажу: нікого не бійся, захищайся. Тих, хто вміють захищатися, не б’ють. Ти ж вмієш, чому не відповів?
- Мені його шкода.
- Шкода?

Тато зупиняє машину на світлофорі і обертається до малого.

- Шкода його? А своїх друзів не шкода? Себе не шкода? Поки навчишся словами захищатись, захищайся як можеш. У писок – і все.

Малий дивиться у вікно.

- «Скорпіонс»? – пропонує тато.
Малий ледь помітно хитає головою: ні.

- А-ну, подивись, що там біля тебе ліворуч, - каже тато.

Малий повертає голову.

- Ліворуч, - повторює тато.

Малий дивиться у протилежний бік.

- Машинка! – вигукує він. – Та, що колір від холоду змінює?
- Вона! – підтверджує тато.
Малий розкриває упаковку:

- Коричнева! – тішиться він. – Вона після морозилки стане жовтою, ось побачиш. У Миколки така є.


У ліфт за ними ледве встигає вбігти огрядна сусідка, про яку мама говорить: «та, якій завжді усе треба знати». Її мало не притискає дверима. Вона обводить поглядом пакунки у тата в руках, упаковку підгузників, яку тримає малий.

- Вітаю! – усміхається вона. – Скільки усього треба для немовляти! Га? Зараз дитина – дороге задоволення. А з другого боку – і хороший привід підзаробити. Була б молодшою – сама б народила, замість на роботу ходити, га? – і сміється, її друге підборіддя трясеться. – Дивися, малий, тепер все, тепер батьки любитимуть меншого, а тебе змусять за ним дивитися, як мене за моєю сестрою свого часу. Буде лежати попісяний, покаканий, плакати буде «е-е-е!», «е-е-е!» - ось побачиш!

Двері ліфта розсуваються.

- Стара відьма! – голосно каже малий, виходячи з ліфта.

Сусідка ахає, двері зачиняються.

- Ти що здурів? – тато ледве тримає покупки, вони, здається, ось-ось випадуть з його рук. – Що ти собі дозволяєш?
- Я захищаюсь! – відповідає малий.
- А ну витягни мені з кишені ключі! - каже тато.- Швидко. Дивися на нього! Відьма стара!..