Поділитись


Галина Вдовиченко: «Тамдевін» - це не таблетки, це три українських слова»

Інтерв'ю на блозі «Коронація слова» 18.07.09 сайту Сумно.ком
Автор: Марина Новікова
 
Галина Вдовиченко – «персона червня». Щоправда, її можна назвати персоною року. Адже її «письменницькі пригоди» почалися ще з червня 2008 року, коли було прийнято рішення про видання її дебютного роману. З того часу вона перемагає в конкурсах, отримує грошові винагороди і схвальні відгуки читачів. «Пів’яблука», яке окрім того охрестили українським «Секс і місто» (з легкої руки Андрія Кокотюхи), сподіваємось, прочитали всі. А от її новий роман «Замок Гербуртів», який отримав першу премію на цьогорічній церемонії нагородження конкурсу «Коронація слова» у номінації «Романи», залишається загадкою, – але вже напіврозкритою, тому що Галина розповіла дещо і про нього. Зокрема про те, що назву у видавництві вирішили змінити. Тепер роман називатиметься «Тамдевін».
Віталій Капранов, модератор «Книжкового сезону» від газети «Друг читача» почав із сумного, сказавши, що червень – це мертвий місяць для книжкової справи. Але це точно не для Галини Вдовиченко. 
«В мене все якраз виходить навпаки, – каже Галина Вдовиченко. – Для мене червень, вже другий рік поспіль – це мій кращий місяць у році. Щоправда, минулого року червень для мене починався погано, тому що були оприлюднені попередні результати «Коронації слова», і мій рукопис пройшов непомітно (авт. роман «Пів’яблука»). Тому постало питання – куди ж мені далі йти з цим рукописом, куди подаватися. Тут мені допомогло те, що в газеті «Високий замок» я курую культурою. Так я і дізналася, куди подаватися. У червні я роман відправила в «Нора-Друк», і дуже швидко дізналася, що книжка вийде до Львівського форуму». 

Роман підтримав конкурс «Коронація слова», бо саме з нього організатори конкурсу започаткували нову відзнаку – «Вибір видавців». 
«Нам, українцям, постійно заважає щось доробити якусь справу, досягнути якоїсь мети. І я написала цю книжку про жінок, яким це вдалося, оскільки кожна з них реалізує свою мрію. За сюжетом, нібито їм допомагає старовинне дерев’яне чарівне яблуко, а насправді – вони всього досягають тільки завдяки власним зусиллям. В книзі йдеться, звісно, про кохання, але не тільки: в першу чергу – про потребу самореалізації, про необхідність гармонії в житті. Щодо того, що роман називають українським «Сексом і містом», я вже казала, що ще трошки і я дійсно напишу український «Секс і місто». Хоча насправді я не бачила цього серіалу».
 
Кажуть, що потрібно подаватися на «Коронацію слова», що це, ніби, найлегший шлях для тих, хто пише, «увійти» в літературу.
«Це таке сито, в якому працює десятки експертів. Після них члени журі (цього року, наприклад, їх було 17) читають всі романи-фіналісти, щоб за круглим столом обговорити свої враження від прочитаного та виставити оцінки. Після оголошення переможців конкурсу «Коронація слова 2009» мені телефонував Володимир Лис, він – колишній переможець конкурсу, і сказав, що у захваті від мого «Замку Гербуртів». Виявляється, він був членом журі. А я б хотіла поговорити чи не з кожним членом журі, бо мені цікаво, як це робиться, як вони читають і потім обговорюють. Лис розказував, що спочатку подумав, ніби то написала Галина Пагутяк. А коли було оголошення результатів, зізнався, що в нього був просто шоковий стан. Мені ж і самій здається, що «Пів’яблука» – це щось одне, а «Замок Гербуртів», який вийде під назвою «Тамдевін», – це зовсім інша книжка. Мабуть, я сама не впізнала би, якби читала.
Отже, місяць червень цього року почався з того, що я перемогла в «Коронації слова». Я просто щаслива, що так сталося! Потім – друге місце в конкурсі «Краща книга року», що організовував журнал «Кореспондент».»
 
– А чия ідея змінити назву? – запитує Віталій Капранов.
«Це – ідея Елеонори Симонової (авт. директор видавництва «Нора-Друк»). Вона мені сказала, що багато хто буде думати, що це історичний роман. І я прислухалась, бо відчула, що вона може знати те, чого не можу знати я. Це сучасна книжка, там все відбувається зараз. У першій частині мова йде від імені жінки, санкт-петербурзької художниці – вона сама львів’янка, яка приїжджає додому; а в другій частині – від чоловіка. Усе відбувається серед вовків у дикому урочищі Карпат. І от ця жінка, від імені якої пишу, як від себе, насправді в багатьох випадках думає абсолютно протилежно і сприймає життя протилежно, не так як я. До прикладу, на її ім’я працюють кілька художників – так є зараз у світі, в тому числі і в літературному. А вона, в свою чергу, отримує багато грошей. Але в Карпатах їй доведеться багато речей переоцінити в своєму житті. До того ж, потім вона закохається в чоловіка, який живе за іншими законами.»
 
– Чому «Тамдевін»?
«Тамдевін» – так називається одна із картин головної героїні – петербурзької художниці. Створила вона її тоді, коли вже повернулася додому з Карпат. Назвала її українською мовою. Усі три слова разом. Її колега потім запитає: «Це що таблетки так називаються?». Знаючи хист героїні, приятелька подумала, що, може, та почала підтримувати якісь медичні структури.
 
– Як довго Ви писали роман?
«Цю книжку я, в принципі, написала за сім місяців, але до цього потрібна була серйозна підготовка: увійти в тему вовків. Я дуже зацікавилася вовками, те, за якими законами природи вони живуть. І от я придумала українського дослідника вовків. З’ясувалося, що в світі є кілька науковців-практиків, що жили в дикій природі: з Росії, з Канади, з Британії. Всі вони – прототипи мого дослідника, але мені хотілося, щоб він був наш, український.
Відтепер пані Галина не боїться вовків, навпаки – їй імпонують їхні закони.
«Якби ми жили за законами вовків, то ми б давно вже перестали застрягати у багні і борсатися в ньому. Багато речей варто було б запозичити у них. Наприклад, якщо вовчий ватажок перестає виконувати функції свої, тобто він за якимись показниками сходить з дистанції – йому дають час зрозуміти, що треба відійти від справ і поступитися дорогою молодим, які мають піклуватися про всіх. Він має зрозуміти сам. Якщо ж ні, йому допоможуть дуже жорстко».
Галина Вдвиченко тільки заходить на дистанцію, впевнено крокує серед досвідчених «вовків» і, безперечно, вона – новоспечений ватажок. До того ж, її творчі ресурси здалися невичерпними: нині вона пише вже третій роман. Але то вже інша історія, бо поки ми чекаємо «Тамдевін» – роман, що поєднав у собі історії про світ тварин і світ людей. У романі є кілька істин, одна з яких – бажання кожної жінки бути «там, де Він». Про все інше – у книжці.