Поділитись


Галина Вдовиченко: Я читаю книжку тоді, коли виникає бажання взяти до рук саме цю книжку

Джерело: Буквоїд
 
На питання «Що читати?» відповідає письменниця Галина Вдовиченко.
Що Ви читали останнім часом? Що сподобалося, а що ні?
Дитина каже на ноти «піанініни гляділки» - і дорослим зрозумілі ці наївні лексичні новоутворення. Але щоб пів-роману було написано такою мовою - від персонажа, який погано знає англійську мову? І щоб читач від того ще й задоволення отримував... Саме такою «викривленою» мовою написаний роман американського письменника Джонатана Сафрана Фойєра «Повна ілюмінація». Васілій Арканов геніально переклав цю книжку російською. А українського перекладу наразі немає, це був би екзамен на вищу категорію фаховості - перекласти такий текст. Мені усе «пішло» у цьому романі - стиль, герої, сюжет, мова, підтексти, іронія, те, що він має «двох в одному» авторів. І не в останнє чергу - від того, що троє у машині, не рахуючи пса, подорожують Західною Україною...
Я читаю книжки не тоді, коли «як? ви цього ще не читали?», а тоді, коли виникає бажання взяти до рук саме цю книжку, або коли вони самі потрапляють мені на очі.
 
От не змогла пройти повз старої зачитаної «В країні дрімучих трав» Володимира Брагіна, купила її разом із кількома іншими книжками продавця-букініста. А пояснення просте: колись у шкільній бібліотеці, на абонементі, мені не дали додому три книжки, бо можна було видавати лише по дві, і я відклала саме цю книжку до наступного разу, а наступний раз випав лише тепер. Я пізнала її обкладинку з-поміж кимось вже добре люблених книжок. Мені подобається мова - переклад українською, але перекладача чомусь ніде не згадано, а я завжди на це звертаю увагу.
З мемуарів - «Сторінки мого життя» Франсуази Саган. Ось маленький уривок. «Дванадцять раз я переписувала початок, кожного разу - по сто сторінок (усі ці начерки збереглися) - загалом - 1100 сторінок (...), і я не впевнена, що залишила у книзі найкращі з них...».
Кухня письменника у цьому есе відтворена у правдивій «красі».
З «нашого» за останній рік найбільш «моїм» став «Ворошиловград» Жадана.
Повільно читаються «Сенека. Моральні листи до Луцилія» у перекладі Андрія Содомори - буквально по одному листу, гомеопатичними дозами.
І кілька книжок з категорії жорсткої, місцями - шокуючої, прози сподобались мені за останній час. Чак Паланік, найбільше - «Бійцівський клуб». Чарльз Буковскі «Жінки». Брутальну чоловічу прозу, якщо вона талановита, сприймаю краще, аніж якісні жіночі «сюсі-пусі».
Що плануєте прочитати?
Стос претендентів до читання росте й росте, і ще чекатиме. Тому що коли своє виходить на фінішну пряму, активне читання згортається до мінімуму. Закінчую роман і тому зараз усе інше - в стороні. А коли допишу, першою розкрию одну з трьох книжок: роман «Веди свій плуг понад кістками мертвих» Ольги Токарчук (переклад Божени Антоняк), або роман Йозефа Рота «Йов» (переклад Юрка Прохаська), або збірку романів та повістей Фрідріха Дюрренматта «Суддя та його кат» (на тій же книжковій розкладці куплений) - у перекладі Катерини Гловацької та Олекси Логвиненка. І дочитаю «Пляж» Алекса Гарланда (переклад Олесі Сандиги), «Клясу» Павла Вольвача, «Дуби і леви» Івана Андрусяка...
Що б Ви радили почитати іншим?
«Емаус» Алессандро Барріко. Ян Пауль Гінріхс «Lemberg-Lwow-Львів. Фатальне місто». Якщо давно не гортали «Свято, яке завжди з тобою», «Острови в океані» - та будь що Хемінгуея! - раджу знайти його на полиці, і відкрити. Перевірити, як ви його зараз сприйматимете.
Для дітей підказала б купити п´ять книжок Свена Нордквіста з серії про Петсона та Фіндуса (переклад зі шведської Галини Кирпи, малюнки автора), Філіпа Пуллмана «Опудало і його слуга» (переклад з англійської Дмитра Стельмаха) та книжки про Мумі-тролів Туве Янсон у перекладі Наталі Іваничук. Для дітей є дуже багато цікавого. Це - перше, що згадалось.