Поділитись


Січень

Лютий 2011

Березень
ПнВтСрЧтПтСбНд
31123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28123456

Новини за 07.02.2011  Усі новини

Портрети книжок в інтер’єрі

Джерело: «Високий Замок», 07.02.11
Не минуло й місяця з того вечора, як я почала робити портрети книжок в інтер’єрі. Перша партія книжок мала при собі рукавички (мій улюблений жіночий аксесуар), тому й альбом назвала «Книжки та рукавички». Фотографувала книжки – й викладала фото на Фейсбуці, а тепер – ще й на своєму сайті.
Ідея була така: фотопортрет книжки, що виходить за рамки обкладинки, може бути промовистим, як портрет цікавого співрозмовника. Для кожної книжки я вибирала лише «її» доповнення, які б додавали щось суттєве до характеру книжки. Зараз маю вже понад тридцять портретів і купу задумів. У фотокамеру потрапила сучасна українська література: «Ворошиловград» Сергія Жадана, «Газелі бідного Ремзі» Володимира Даниленка, «Королівство» Галини Пагутяк, «Львівська сага» Петра Яценка, «Баркароли» Антона Санченка, «Легенда про безголового» Андрія Кокотюхи, «Легенди старого Львова» Ілька Лемка…
 
Є Ніколай Гумільов та Діккенс (в оригіналі), є Йонас Авіжюс (у перекладі). Багато класики: Шекспір, Шевченко, Льюїс Керролл, Сервантес, Герман Гессе, Агата Кристі, Джон Апдайк, Франсуаза Саган, Астрід Ліндгрен… До фотопортрета додаю цитату з книжки… Об’єкти обираю за єдиним критерієм: бо хочу сфотографувати саме цю книжку. Нічого подібного ніде не бачила: щоб це був саме портрет книжки, у якому кожна деталь – невипадкова і промовиста, особливо для тих, хто знає, про що йдеться. І від того мені ще цікавіше.


«... Скинула червоні туфлі, пожбурила їх убік – взяла відро за холодні вологі боки й вилила на себе. Крижана доріжка обпекла шкіру вздовж хребта, пішла по ногах. З волосся капало. Куртки не знімаю, натуральна тканина, ще й волога, хай буде. Вікна, на щастя, низькі. Просунула руку через розбиту шибу, намацала клямку, повернула її й потягнула раму до себе»...

Галина Вдовиченко, «Хто такий Ігор?» («Нора-Друк»).



«Гуллівер щодуху плив, намагаючись урятуватися. А коли вже втратив надію, вдалині замайоріла земля. Гуллівер вибрався на берег і впав знесилений...»

«Найкращі історії для хлопчиків» («Країна мрій»).



«Проминули Успенську церкву, Арсенал і будинок галицького намісництва, а тоді звернули на Личаківську. Попельський опинився у знайомому оточенні, серед три- й чотириповерхових кам’яниць. Не раз і не двічі перебував він у подвір’ях цих будинків пізньої ночі й чув, як із сичанням вимовляють його прізвисько виставлені на шухер хлопці, котрі попереджували бандитів у їхніх кублах та малинах...»

Марек Краєвський, «Еринії» («Урбіно»).



«У дитинстві було просто – схрестив перед собою руки і сказав: «Я в будиночку». І тебе ніхто не чіпатиме, тебе не чіпатиме навіть твій найзатятіший ворог. Бо ти – в будиночку.Ти встиг туди вскочити, зачинити двері. Діти поважають правила своїх ігор, що їх самі ж і запроваджують, треба лише виконувати прості умови»

Лариса Денисенко, «Кавовий присмак кориці» («Кальварія»).



«Я усе кинув. Я купив острів. Маленький острів у Середземному морі (...) Якщо ти згодна, я сьогодні ж куплю два квитки...
– Дванадцять, – сказала вона (...) Квитків має бути дванадцять»

Ірен Роздобудько, «Дванадцять» («Фоліо»).

Фото автора.