Поділитись


Лютий

Березень 2011

Квітень
ПнВтСрЧтПтСбНд
28123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031123

Новини за 01.03.2011  Усі новини

Швейк клеїв дурня на теренах України

Сьогодні – день народження Швейка
Виповнюється 90 років від народження роману «Пригоди бравого вояка Швейка» Ярослава Гашека. Ювілей можна вважати подвійним, адже задум роману у письменника виник сто років тому – 1911 року, а 1921 року «Швейк» почав виходити у світ частинами – одразу з-під пера Гашека. Перед тим, у 1917 році, в Києві вийшла повість-попередниця майбутнього роману – «Бравий вояка Швейк у полоні»…

Нині пригоди Швейка перекладено майже шістьма десятками мов світу. Один із найкращих перекладів – український, його зробив Степан Масляк. Характер Швейка, вміння маленької людини виживати за будь-яких обставин притаманне не лише чехам, а й українцям. Ще й маршрут бравого вояка Швейка пролягає великою мірою територією України, по Старосамбірщині та Самбірщині: від теперішніх прикордонних Нижанковичів – через Солянуватку, Добромиль, Хирів…
Видуманого літературного персонажа чеського письменника Ярослава Гашека багато хто сприймає як реальну особу, а не як героя роману “Пригоди бравого вояка Швейка”. Але помиляється й той, хто думає, що неймовірні “Пригоди...” – суцільна вигадка. Найфантастичніші історії, які траплялися зі Швейком, могли статися і з Гашеком, його знайомими - прототипами героїв роману. Він висміював Австро-Угорську імперію, яка розпалася у 1918 році після поразки у Першій світовій війні, з її імперською політикою, мораллю, армією, школою... Гашек і сам побував на фронті, у російському полоні та служив у Червоній армії, працював згодом у Києві, в газеті, де й написав “Бравий вояк Швейк у полоні”. Саме з цієї невеличкої повісті згодом виріс шедевр світової літератури – “Пригоди бравого вояка Швейка під час світової війни”. Цей гумористично-пригодницький роман Гашек почав писати 1921 року, коли повернувся у Прагу. Але не встиг завершити - помер у 1923 році, в сорокарічному віці. А “Пригоди...”, навіть у незавершеному вигляді, увійшли до скарбниці світової літератури.
 
… Майже дві години машиною від Львова – і ось вона, Скелівка, село на Старосамбірщині, яке колись називалося Фельштином. Саме тут з героєм роману “Пригоди бравого вояка Швейка” сталася оказія, яка відчутно вплинула на сюжет книги. Почалося з того, що Швейка відправили розшукати для роти нічліг у Фельштині...
http://wdowychenko.com/images/stories/for_articles/shvejk_map.bmp… Надвечір Швейк дійшов до невеликого ставка, де зустрів російського полоненого, який, утікши з полону, саме тут купався. Росіянин, побачивши Швейка, виліз із води і, як був голий, кинувся бігти.
Швейкові було цікаво, чи личила б йому російська форма, яка валялася тут же під вербами. Він швидко роздягся, одягнув форму нещасного голого росіянина, що втік із колони військовополонених, розквартированих у селі за лісом. Швейкові заманулося як слід побачити себе у водяному дзеркалі, й він довго ходив по греблі ставка, аж поки його не знайшов там патруль польової жандармерії, який шукав російського полоненого. Жандарми були угорці й, незважаючи на Швейкові протести, відвели його до етапного пункту в Хирові, де зачислили до транспорту російських полонених, призначених працювати на ремонті залізничної колії в напрямку Перемишля.
Це все відбулося так швидко, що тільки наступного дня Швейк усвідомив своє становище й шматком вуглини написав на білій стіні класної кімнати, де була розміщена частина полонених:
“Тут спав Йозеф Швейк із Праги, ординарець одинадцятої роти дев’яносто першого полку, який при виконанні обов’язків квартир’єра помилково потрапив до австрійського полону під Фельштином”.
 
Зараз у центрі Скелівки стоїть пам’ятник Швейку. Ініціатором та замовником пам’ятника стало Товариство “Ческа беседа”. Автор пам’ятника – скульптор Андрій Дацко. Швейк у військовій формі часів Першої світової війни. Однією рукою віддає честь, другою чухає собі задницю.
Знайшла я і дуб, під яким, за легендою, відпочивав Швейк. Це - біля тублікарні.
А чоловік, який показує мені «саме той дуб», розповідає, що під ним Швейк свою люльку загубив. (Щось я такого епізоду з роману не пригадую). А ставок, де він так необачно переодягнувся у російську військову форму, був тут неподалік, але давно висох.
Аби проїхатися по усьому українському кавалку шляху бравого вояка Швейка, який у романі просувається на фронт, довелося їхати спочатку у зворотному напрямку: від Львова – до самого кордону з Польщею – до... воріт посеред дороги. Це Нижанковичі – останнє українське село, далі - Польща. Повертаємо назад, через село Солянуватку на Добромиль.
 
Тут був Швейк, коли його прийняли за російського вояку у Фельштині, заарештували, доправили назад, він переночував з іншими полоненими у Хирові. Цитую роман: “Його разом з іншими потягли на Добромиль, де мав початися ремонт дороги через Перемишль на Нижанковичі. В етапній канцелярії в Добромилі їх усіх переписали”.
Добромиль має центральну площу Ринок із ратушею. Бруківка на площі збереглася давня: пласкі камені з річки Вирви, що протікає неподалік, покладені не горизонтально, а вертикально, щільно один до одного. Мальовничою дорогою просувався Швейк зі своєю одинадцятою ротою: краєвиди від Добромиля до Хирова і далі, до Скелівки та Мурованого, до Старого Самбора – надзвичайні... А дороги – баюра на баюрі - залишилися проблемою ще від тих часів, коли їх ремонтували полонені...
 
Хто такий Йозеф Швейк?
Цей смішний чоловічок клеїть дурня, часом поводиться як ідіот, але насправді у такий спосіб маленька людина захищається від тупої сили державної машини і пристосовується, аби пережити важкі безглузді часи.
Коли роман побачив світ, чеська критика не прийняла його – автора звинуватили у тому, що Швейк принижує національну гордість чехів. Проте світ визнав Швейка - роман переклали багатьма мовами світу, поставили безліч театральних вистав, зняли кілька фільмів. Секрет неймовірної популярності простий – у “Пригодах...” висміюється дурість усіх видів. “Прочитавши “Швейка”, – писав вже у 1921 році празький письменник та видавець Макс Брод, - можна упевнено вигукнути: “Людину вбити неможливо!”.
 
Гашек та Швейк
Швейк був великим прихильником доброго пива. “На цій справі я добре розуміюся, -хвалився він. – Якось увечері я відвідав 28 пивниць, але – честь мені і слава! – я ніде не випив більше трьох кухлів”.
Не менше від свого героя любив пиво і сам автор. Відомий анекдот з життя Гашека: батьки його першої дружини були посварені із зятем і прийшли миритися лише після того, як у подружжя народився син. Зять вийшов з дому за пивом – а повернувся лише через кілька днів...
Багатьох своїх героїв Гашек брав з життя. Дослідники знайшли в архівах документи реального поручика Лукаша, прапорщика Дауерлінга, кадета Біглера. Є версія, що був собі і справжній Йозеф Швейк, який мешкав у Празі. За одної версією він був перукарем, а під час першої світової війни потрапив у полон. Згідно з іншою версією, був власником шинку “Під келихом”, який теж описаний у романі.
Нижанковичі – Добромиль – Хирів – Скелівка – Львів
Малюнок Йозефа Лади