Поділитись


Серпень

Вересень 2012

Жовтень
ПнВтСрЧтПтСбНд
272829303112
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Новини за 26.09.2012  Усі новини

Літературно-театральний експеримент: Лідія Данильчук читає уривок з "Купальниці", який переходить в уривок з вистави "Сон.Комедія"


 У романі «Купальниця» автор передала у тексті – у різний спосіб - вітання кільком улюбленим письменникам: Драйзеру, Селінджеру, Франсуазі Саган, Валер’яну Підмогильному, Лоуренсу, Булгакову, Базену, Стельмаху та Венедикту Єрофєєву… А також - кільком реальним особам, у тому числі письменниці Галині Пагутяк (автор не називає у тексті її імені, але читач упізнає письменницю в одному з епізодів) та актрисі «Театру у кошику» Лідії Данильчук.

На презентацію у книгарні Є у Львові автор запросила і Галину, і Лідію.
Актриса перетворила читання уривку з роману на театральне дійство.

Галина Вдовиченко:

«Моновистава «Сон.Комедія» за Тарасом Шевченком у виконанні Лідії Данильчук (я згадую про неї у романі) хапає глядача від перших хвилин, і вже не відпускає, тягне усе далі й далі. Через пародійне (на класичне читання) звучання монологу «Світає… Край неба палає…»… Такого «Сну"  ніде більше не побачиш і не почуєш, окрім як у «Театрі у кошику».

У книгарні Є презентували свої нові романи Галина Вдовиченко («Купальниця») та Лариса Денисенко («Відлуння. Від мертвого до загиблого діда»).

Уривок з "Купальниці", що переходить в уривок з вистави "Сон.Комедія"


    


"Світає, край неба палає..." (порада: слухати з почуттям гумору та іронією до різного роду штампів)



   


До речі...

Стаття з газети "Високий Замок" за 24 квітня 2012 року

Їхня одержимість, наша провина

Галина ВДОВИЧЕНКО
   Фото автора   

Маємо унікальний «Театр у кошику», але не цінуємо те, що маємо.
Їхня одержимість, наша провина
Ц
ієї весни вистави єдиного у своєму роді «Театру у кошику» можна було побачити кілька разів, «відірватися» у глядацькому задоволенні за усі попередні місяці. Але ось парадокс: високопрофесійний “Театр у кошику” ніколи не мав власного приміщення і тому показує свої роботи у роз’їздах або вдома, фактично у приймах. Останнім часом - на сцені Першого українського театру для дітей та юнацтва. У репертуарі театру – десять вистав, він існує вже п’ятнадцять років і дотепер не вписується у жодні стандарти, виламується з усіх рамок. Його рушійна сила – дві творчі особистості: режисер Ірина Волицька та актриса Лідія Данильчук – не втомлюється шукати новий матеріал та нові художні засоби, залишаючись гармонійним тандемом двох талантів, відданих мистецтву.

Я з подивом дізналася, що перший показ прем’єрної вистави «Пісня про равликів» (за мотивами п’єси Ежена Йонеско “Маячня удвох”) у Львові не відбувся. Про прем’єру чомусь не знали навіть знайомі театрали. Може, обминули увагою афішу на вході у театр. Може, не помітили інформації в Інтернеті. На прем’єрний показ прийшло кілька людей – і виставу змушені були відмінити. Натомість друга спроба, яка сталася кілька днів тому, увінчалась колосальним успіхом. Глядач мав можливість побачити нову роботу театру двічі. Щоправда, більшість звичайних глядачів дізналися про можливість побачити «Пісню…» зі «сарафанного радіо»: почули від знайомих... Але вже після вистави тільки й розмов було, що про манеру гри, пластику, інтонації двох чудових акторів - Лідії Данильчук та її партнера Петра Микитюка з театру “Воскресіння”. Постановку здійснила, як і усіх вистав «Театру у кошику», режисер Ірина Волицька.

Під час цьогорічної Миколаївської книжкової Толоки миколаївці побачили моновиставу «Сон. Комедія» за Тарасом Шевченком. Неймовірну гру актриси Лідії Данильчук вітали аплодисментами та вигуками «браво!». Через кілька днів була нагода (і нею скористалося чимало глядачів) два вечори поспіль дивитись виставу «Провина» за п’єсою сербського драматурга Небойші Ромчевича на сцені Першого українського театру для дітей та юнацтва. Лідія Данильчук та Роман Біль, актор театру імені Марії Заньковецької, грали з такою емоційною напругою, що і я, і ті, хто був зі мною на тій виставі, дотепер згадують окремі епізоди та фрагменти діалогів; те, як мовою театру можна передати щемливу історію стосунків в одній сербській сім’ї, дуже подібній на україн­ську.

«Театр у кошику» доводить, що йому нині не бракує ані сил, ані творчих можливостей, ані натхнення. У нього є лише проблема своєї сцени. І ще одна, на мою думку, проблема - інформаційна, бо чимало потенційних глядачів дізнаються про вистави лише постфактум, дивуються, чому не бачили анонсів та реклами. Хоча, наскільки мені відомо, сама Лідія Данильчук сідає на велосипед і розклеює афіші по місту, а ми, неуважні, чомусь дивимось під ноги…

Цей театр заслуговує на те, аби його покази відбувались у себе вдома, у Львові, і при заповнених залах, і перед глядачами-щасливчиками, що спостерігають за грою акторів за кілька метрів від них, сидячи на сцені…

Творчий тандем режисера та театрознавця Ірини Волицької та актриси Лідії Данильчук – у творчому розквіті. Найвідоміші роботи творчої майстерні – вистава на основі новел та листів Василя Стефаника «Білі мотилі, плетені ланцюги»; вистави «Одержима» та «На полі крові» за драматичними поемами Лесі Українки; «Річард після Річарда» за Вільямом Шекспіром… Нещодавно цю роботу високо оцінили глядачі у Польщі, це сталося три тижні тому на фестивалі театрального мистецтва, а до Львова докотились лише хвилі вражень, і то переважно через всюдисущий «Фейс­бук»…

Не помилюсь, якщо скажу, що закордонному глядачеві наш «Театр у кошику» відомий більше, аніж нам. Настільки театр відрізняється від більшості інших, настільки сміливо й новаторськи промовляє до глядача, підтягую­чи його до себе, а не опускаючись до сумнівних смаків. Роботи «Театру у кошику» бачили у Сургуті, Вроцлаві, Парижі, Чикаго, на фестивалях у Вірменії, Німеччині, Латвії, Росії, в Арабських Еміратах… Театр міг би працювати із пов­ним завантаженням удома, але йому потрібний свій дах над головою. І наша підтримка. Щоб глядач приходив і дивився його роботи. А забути побачене вже не вдасться.

На фото: Уся гама акторських можливостей, мінімум реквізиту, лаконічний костюм – це Лідія Данильчук у моновиставі «Сон. Комедія».

 Джерело Високий замок   www.wz.lviv.ua/articles/105690


Коментарі 0   Сортувати:
    Дописати коментар
    Скасувати Ваше Ім`я:

    Ваш e-mail:

     :)  :(  ^_^  :\'(  :/  :o  :D  :p  ;)  :3  :*  &rt;:(  8)  8|  &rt:o  o.O  (^^^)  :v  -_-  O:)  3:)  :|]  <3  <(")
    smiles
    Повторіть код: Оновити код