Поділитись


Вересень

Жовтень 2012

Листопад
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930311234

Новини за 24.10.2012  Усі новини

Дім "Купальниці". Екскурсія львівською частиною роману.


Галина Вдовиченко:


Приїжджають друзі, хто знає - просить показати дім № 38 по вулиці Чупринки, львівську адресу Кароліни Кужвій, героїні роману «Купальниця». Показую. Ковані прикраси на вхідній брамі, сходи та поруччя, внутрішній дворик будинку, атланта з каріатидою, що тримають кутовий балкон; внутрішній дворик цього будинку. Він збудований на початку минулого століття за проектом архітектора Юліана Цибульського (скульптури атлантів – Броніслава Солтиса). У цьому будинку було архітектурне бюро Юліана Цибульського та його приватне помешкання. Сусідні будинки на вулиці Чупринки (№ 26, 28, 30) теж свого часу були збудовані на проектами цього архітектора. Як і кілька інших на вулиці Глібова, куди прогулюються герої «Купальниці», а тепер я показую ті будівлі своїм гостям, що цікавляться «купальницькими місцями» у Львові.

Ніна Гаврилюк (на фото), моя подруга з Луцька, щойно прочитала роман. Минулої неділі ми влаштували для неї літературно-краєзнавчий марафон, показавши деякі правдиві місця, у яких розгортались вигадані події роману.

   Уривок з роману "Купальниця"

«Вхід у браму прикрашають ковані квіти на довгих стеблинах, одні — з розкритими, інші зі згорнутими пелюстками. При вході під ногами глухо озиваються давні кахлі. Стіни вздовж сходів забрані у сіро-рожеві мармурові панелі. Неначе столи, підвіконня, теж з мармуру найніжніших відтінків, слугують підпорами високих вікон. За немитим, зі слідами фарби склом — внутрішнє подвір’я, високий каштан, балкони та рухлива білизна на мотузках. Ледь чутні кроки кам’яними сходами вгору. Тут можна ходити без звуку — відлуння немає, його поглинають заокруглені стіни та бокові віконця, за якими нічого, сама лиш непроникна для погляду перешкода у чавунному плетиві рослин. Що там ховається, за тими запилюженими тріснутими склами? Які хвилюючі таємниці причаїлись у павутинному мороці сходових закапелків?
Гігантські двері до усіх помешкань — на чверть скляні, туманне важке скло прикрите оманливою тендітністю непізнаваних рослин. Жовтець чи купальниці, вони тут усюди, цей мотив повторюється у кількох варіантах на вікнах, дверях, у ліпнині на стелі. На високих надійних стеблинах, на листі та квітах тримаються й металеві поруччя сходів або ж те, що від них залишилось. Нелюдську силу треба мати, щоб зруйнувати те, що заповідалось на віки, зірвати мармурові панелі до клаптів оголених стін, залишити на чавунних пелюстках потворні шрами, немов від гігантських кусачок божевільного варвара. Але крихка сецесійна вишуканість залишається незнищенною. Вона дихає, хоч де-не-де замінена жалюгідним ерзацем, хоч побита й пошарпана, вона озивається, промовляє до тебе, дивує, як живе творіння, що було народжене у любові, але пройшло через велике знущання та велике приниження.
Поки чекали, коли їм відчинять, Кароліна провела пальцем по стеблині металевої квітки, торкнулася її холодної серцевини. Скільки рук пам’ятають ці квіти, скільки облич та очей, що їх розглядали в очікуванні кроків по той бік дверей.
Скреготнув замок… ».























  Уривок з роману "Купальниця"


  " Вони зробили велике коло кількома вулицями і повернулись додому, найголовніше відкриття вечора зробивши на розі свого будинку: кутовий балкон тримали, порівну розділивши свій тягар, заклавши руки за голову, подібні між собою атлант і каріатида. Кароліну здивували спокійні вирази облич, позбавлені страждання та напруги. Немов і він і вона занурились кожен у свої думки, перервавши розмову на якусь хвилину та відвівши очі на особняк Островерхова.
— Зроби, як він! — розпорядилась Кароліна.
Олег, дуріючи, миттєво виконав команду, закинув руку за руку над головою. — Дивись, — повторила вона його жест.
— Що дивись?
— Я руки склала, як вона, а ти — як він.
Олег ще раз подивився на скульптури, перевів погляд на свою супутницю: у їхній четвірці у чоловіків праві руки лежали на лівих, у жінок — навпаки.
— І що це означає? — запитав Олег, забираючи Кароліну з-під балкона.
— Що ми пасуємо одне одному, — була така відповідь. — Хоч протилежні навіть у неусвідомлених рухах.
Олег здивовано глянув.
— Якби їх поміняти місцями, її — на лівий кут, його на правий, то вони тримали б руки навпаки, вона — як він, а він — як вона, і знаєш чому?
Кароліна запитально смикнула підборіддям: чому?
— …Бо саме так у цій ситуації їх тримати зручніше, не залежно від того, хто ту стелю підпирає, чоловік чи жінка.
— Та ну тебе, нудотику! Хотіла ще один доказ навести, а ти не дав.
— Доказ чого?
— Що ми пасуємо одне одному!
— Так це не потребує жодних доказів, тут і так усе зрозуміло.
Така миттєвість трапилась, що от зараз, цієї хвилини, більше нічого не треба.
Ідеш та усміхаєшся. Короткий спалах весвітньої гармонії".






  Уривок з роману "Купальниця"

"Спустились по Коперніка вниз, повернули на Стефаника і далі, під розповіді Кароліни, до вулиці Глібова — по одному з улюблених маршрутів, до вілли Юліана Цибульського, до будинків, автором проектів до яких теж був він. Ті будинки стояли поруч, як книжки на полиці у книжковій шафі. Кожен мав своє обличчя, а все ж за деякими ознаками вгадувалось, що стиль один і рука та сама, хоч автор намагався не бути схожим на себе попереднього".