Поділитись


Вересень

Жовтень 2012

Листопад
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930311234

Новини за 24.10.2012  Усі новини

У Києві, 25 жовтня - презентація роману "Купальниця" у книгарні "Є"

    Уривки з роману "Купальниця":
                    
                                                                                                                           *  *  *
"Цікавість вивела її далі будинку брата, туди, де вгадувалось щось особливе, сріблясто-мерехтливе, вона пішла на цей поклик — і Оболонська набережна відкрилась уся, блакитно-зеленою скобою, з високими будинками та опецькуватими особняками; із церквою ліворуч та церквою праворуч, обидві — на значній відстані. Міст біля однієї з них здавався іграшковим, а радісний Дніпро сяяв полисками вранішнього с
онця, бавився разом з вітром білосніжною яхтою.
Які щасливі люди тут живуть, он за тими вікнами триповерхового будинку небаченої краси. І за усіма сусідніми — теж. В усіх цих будинках. Тим пестунчикам долі достатньо підійти до вікна, щоб побачити те, від чого їй перехопило зараз дух — срібну поверхню Дніпра, зелений видовжений острів посеред затоки, білі кульки ліхтарів у чавунних кошичках на високих підставках. Цей краєвид — продовження домівки кожного з обраних, він належить їм, як гігантський передпокій до оселі щасливчика, і у цьому передпокої переважають три фарби — срібло, золото, лазур.

…Консьєржка у під’їзді навіть вийшла зі свого сховку: хто така? до кого?
- До Роберта Кері, — спокійно повідомила Кароліна, і подумки поставила собі максимальний бал — за впевненість у собі, доброзичливий погляд та рівний голос.
- Дванадцятий поверх? — уточнила консьєржка, повнувата жінка років п’ятдесяти у плетеній чорній кофтині.
І Кароліна відзначила нотки запопадливості, що з’явилися у її голосі. Добре, що консьєржка не провела її до ліфта, бо тут Кароліні не вдалося б зберегти своєї штучної незворушності. Ліфт впустив її досередини — блискучо-дзеркальний, немов космічний корабель, із безліччю кнопок на боковій панелі, але не відреагував на жодне натискання. Ну от же гудзик з номером поверху, натискаємо на 12 — і чому стоїмо? Вона вже хотіла покликати консьєржку на допомогу, але вчасно стрималась, давши ситуації визріти — і ліфт сам зачинився, зрушився з місця…"

                                                                                                                               *  *  *     
 "Перша ніч тут минала на позиченій у пані Стасі постельній білизні; застелили нею вузький, твердий як камінь ватяний матрац, що його витягли з комірчини у коридорі. Хтось вночі рипів дверима до ванної, чути було шум води, але усі ці прозаїчні вияви загального побуту тільки підкреслювали реальність того, що відбувається. Вони разом, у них є спільний дім, одна підлога, одна с
теля на двох і перше, позичене, подружнє ложе, як благенький плотик у відкритому морі. Втриматись можна, лиш підтримуючи одне одного, не даючи впасти у розбурхані хвилі.
Серед ночі перетягли матрац під вікно, лежачи горілиць, спостерігали, як темні хмари зачепились за верхівку високого клена і не можуть рушити далі. Слухали звуки міста та ледь чутну музику за стіною...".

                                                                                                                                *  *  * 
 «Олег прокинувся на світанку, і не одразу пригадав, що поспішати йому тепер нікуди. Лежав із заплющеними очима. Кароліна теж ворухнулась, сопнула по-дитячому і знову запала у сон. Він прислухався до її глибокого рівного дихання, до свого нового відчуття, ледь означеного, що йшло зсередини, з грудей, де бриніла щемким звуком мовчазна дотепер струна. Усе треба
було починати спочатку, шукати роботу, зв’язки та можливості, зрештою у нього і вибору не було — лише усе починати спочатку. Усе з нової сторінки. Грошей на карточці залишилося обмаль, але що це було у порівнянні з тим, що поруч з ним була Кароліна. Від одного погляду на неї його затоплювала ніжна тепла хвиля. Він не дасть обставинам взяти гору. Він знову здивує себе — як тоді, коли кинув усе і подався світ за очі за дівчиною з магічним поглядом та пишним волоссям. У тому своєму, київському, житті йому було затишно і звикло, йому було зручно, але він видерся звідти, він зміг. І тепер зможе. Бо отримав вже те, чого прагнув понад усе — бути з Кароліною, торкатись її перламутрово-шовковистої шкіри, відчувати її свіже дихання, відкривати у собі пристрасного коханця, яким, як йому здавалось дотепер, він ніколи й не був».