Поділитись


Жовтень

Листопад 2012

Грудень
ПнВтСрЧтПтСбНд
2930311234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293012

Новини за 21.11.2012  Усі новини

Галина Вдовиченко: «Коли книжка сама визріє і зрушиться з місця, її неможливо стримати…»

  Тетяна КОНЯЄВА
Сайт "Читомо"

Вона яскрава, творча і не боїться пробувати себе у несподіваних амплуа. Письменниця, журналістка, заступник головного редактора газети «Високий замок» Галина Вдовиченко розповіла «Читомо» про напружений графік, багатозадачність, «народження» книги, літературні вподобання та колекціонування рукавичок…

– Пані Галино, вас, напевне, часто запитують, як вам вдається поєднувати журналістику з письменництвом? Як ви все встигаєте?
– Я мало встигаю, хочеться значно більшого, але доводиться вибирати. Скажімо, кілька розділів книжки прочитати – чи подивитись хороший фільм, сторінку тексту написати – чи відповісти на усі листи, отримані протягом дня. По можливості намагаюся завчасно вибудовувати свій день: складаю список, втискаю у той план максимум, що мені потрібно зробити. Якщо вдається більша частина зі списку, я тішуся. Хоча іноді прокидаюся вранці з думкою, що забула напередодні зробити щось важливе. Тоді починаю новий день саме з цього.
 – Тобто вас не засмучує той факт, що усе встигнути неможливо?
– Якщо зациклюватися на тому, що тобі не вдалося, то буде здаватися, що ти всюди недопрацьовуєш, усім винна, ходитимеш тоді сумна й набурмосена. А варто все ж концентруватися на позитиві, на тому, що вдалося, бо іноді якісь справи самі відкладаються, відсуваються і визрівають – і є у цьому свій прихований сенс. Знаю з власного досвіду, якщо текст крутиться у голові, а на папір не лягає, то треба лише дати йому час, бо коли книжка сама визріє і зрушиться з місця, її неможливо стримати, як дощ або сміх.
 На «Форумі видавців – дітям» у 2012 році 
– Чи суттєво змінюється ваш розпорядок дня, коли книжка «зрушується з місця»?
– Звісно. Я або встаю дуже рано, або лягаю дуже пізно. Минулої зими інтенсивно писала роман, отож навіть не змогла вирватися у відпустку в гори. Такого зі мною ще не було, щоб зима минула, а я жодного разу на лижі не стала. Якась сторона життя завжди страждає…Але я не шкодую, бо на світ з’явилась книжка.
  На «Форумі видавців – дітям» у 2012 році 
– На цьогорічному Форумі видавців ви представили роман «Купальниця». Розкажіть, будь ласка, як він створювався?
– Він став для мене справді новим, не подібним на попередні романи. Доволі жорсткий експеримент відбувся: я чотири місяці писала його день у день, по кілька годин поспіль. Текст не давав мені відволікатись на щось інше, тримав мою увагу, такого зосередження на одному у мене ще ніколи не траплялося. Роман виріс за п’ять місяців, і потім деякий час я взагалі не могла писати, відходила від такого інтенсивного графіка.
  На «Форумі видавців» у 2012 році 
 Авторські фотоінсталяції Галини Вдовиченко «Книжки та рукавички»
– Думаю, що нашим читачам цікаво, які книги ви придбали на Форумі видавців?
– Перед Форумом я завжди записую у блокнот, що хочу купити. Цікаво, що з того списку дещо дотепер не придбала, натомість не обійшлося без імпровізацій: незаплановані книжки опинилися у торбі. Ось дещо, куплене на Форумі: Віктор Домонтович «Самотній мандрівник простує по самотній дорозі», Віра Агєєва «Мистецтво рівноваги. Максим Рильський на тлі епохи» (другу придбала, не втримавшись, завдяки переконливій презентації книжки), Юрій Винничук «Танго смерті» (зараз читаю), Олександр Бойченко «Аби книжка*» та «Мої серед чужих», Стівен Кінг «11/22/63», Лариса Денисенко «Відлуння». Останню вже прочитала, як і «Уріж та його духи» Галини Пагутяк. Це ті книжки назвала, що пам’ятаю… А ще хочу негайно купити Бруно Шульца у повному перекладі українською від видавництва «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» та Станіслава Вінценза «На високій полонині» у перекладі Тараса Прохаська. І це ще далеко не все, що проситься до рук.
  Авторські фотоінсталяції Галини Вдовиченко «Книжки та рукавички»
– А що ви загалом полюбляєте читати – романи, аналітику чи, можливо, поезію?
– Хорошу літературу люблю читати. Іноді читаю дуже різні речі – якусь енциклопедію, скажімо, довідник з сецесії, і водночас якусь жорстку чоловічу прозу, Чарлза Буковскі, Чака Паланіка… «Рожеві» жіночі романи мене зазвичай смішать або дратують, їх не читаю, шкода часу та нервів.
– Пані Галино, ви і журналіст, і редактор, і письменниця, а як ставитеся до того, коли вас редагують?
– З розумінням і повагою, адже це для мене своєрідний майстер-клас. Останні мої книги редагує Галина Пагутяк, її думка для мене є важливою.
  Авторські фотоінсталяції Галини Вдовиченко «Книжки та рукавички»
– Не можу не поставити традиційне питання про плани на майбутнє, бо ж саме це питання дуже цікавить усіх ваших прихильників.
– Почала писати новий роман, хочу дописати дві дитячі книжки, які вже майже закінчила. Зараз у видавництві «Грані-Т» триває оформлення книжки для дітей «Зірковий час «Мишкових мишей», з нетерпінням чекаю, як виглядатиме мій мишачий рок-гурт з точки зору художниці Анни Сарвіри. Ще одна книжка у роботі. Видавництво «Клуб Сімейного Дозвілля» видаватиме мою казкову повість «Ліга непарних шкарпеток». Вона цього року перемогла на конкурсі «Коронація слова» у номінації «Прозові твори для дітей». Книжка має вийти на початку наступного року. І щойно перед Форумом вийшла збірка малої прози «27 регіонів України» від 27-ми авторів. Я для неї написала про Івано-Франківськ та Отинію, місто та село мого дитинства. Оповідання називається «Вулиця Дадугіна – вулиця Довбуша».
  «Мишкові миші»
– Можливо, ви плануєте продовжити якийсь зі своїх романів?
– Таню, запитання у десятку. Я ніколи не планувала писати «Пів’яблука–2». Хоча під час зустрічей читачі дуже часто цим цікавляться. І раптом наприкінці літа – ні сіло ні впало – склався в уяві один епізод за участю чотирьох жінок. Ніби одна з подруг влаштувала трьом іншим несподіваний «розбір польотів» з приводу ситуації, до якої вони насправді не мали жодного відношення. З цього епізоду про непорозуміння між подругами почав складатися новий роман. Про моїх давніх знайомих, чотирьох львів’янок. Таке собі «Пів’яблука, п’ять років потому»… Повернулась я туди, куди не сподівалась повернутись.
  Авторські фотоінсталяції Галини Вдовиченко «Книжки та рукавички»
– А на завершення розмови хочу запитати про вашу оригінальну колекцію рукавичок, чи з’явились в ній «літературні» експонати, тобто рукавички від письменників і чи часто ви даруєте такі аксесуари своїм знайомим?
– Кільком друзям подарувала, але вони цього зовсім не оцінили. Скажімо, рожеві рукавички для товаришки. Не носить! Соромиться.
Натомість я дуже люблю, коли мені їх дарують. Маю кілька пар рукавичок від Ірен Роздобудько, нещодавно мені Галина Пагутяк подарувала рукавички зеленого кольору. До тих, що отримала від друзів, у мене особливе ставлення.
Розмову вела Тетяна Коняєва
Світлини автора та з сайту Галини Вдовиченко

Джерело:   сайт  "Читомо"   www.chytomo.com/rozdil/personazh/halyna-vdovychenko-koly-knyzhka-sama-vyzriye-i-zrushytsya-z-mistsya-yiyi-nemozhlyvo-strymaty-yak-dosch-abo-smikh.html