Поділитись


Грудень

Січень 2013

Лютий
ПнВтСрЧтПтСбНд
31123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031123

Новини за 19.01.2013  Усі новини

Водохреща-2013: мрія збулася!

Галина ВДОВИЧЕНКО.
Фото Зураба ВНУКОВА.


Мені завжди здавалось, що стрибнути в ополонку – це неабиякий вчинок, а виявилось, що зробити це не так вже й важко. Тим більше, коли хочеш цього вже не перший рік, і то - саме на Водохреща, а воно усе якось не виходить, хоча наперед знаєш, що сподобається. Я навіть говорила не раз, що рано чи пізно стану «моржем». І от спробувала. Уффффф!!!

Знала! – Моє! Переконалась: моє (похитуючи ластами під водою.

19 січня. Час – трохи після опівдня. Вода у цей час, кажуть, сягає піку своєї сили. Місце – Львів, вул. Володимира Великого, ставок за кінотеатром «Сокіл», ліворуч.

У воду заходять самі чоловіки, жінки – у ролі спостерігачів та рушникоподачів, тому я ще трошки вагаюсь, але після брата та його однокласника вирішую: йду, бо потім шкодуватиму. Давай, - заохочують вони мене, - давай!

У купальнику не дуже й холодно, лиш незручно йти до краю ополонки у пластикових капцях, вони слизькають по снігу та кризі, треба надалі брати щось інше, або йти босоніж.

Біля спуску до води нарешті бачу жінку, вона теж у купальнику. Обмінюємось лаконічною інформацією: вона вже колись занурювалась у крижану воду; я кажу їй, що у мене це вперше. Вона пропускає мене, заходжу у воду, скинувши капці на березі. Дивно, але влітку, у теплу воду, заходиться довше, а тут усе чітко й без вагань: кілька кроків вперед, на глибину, перехрестився, видихнув – пірнай. Занурююсь по шию, з головою я і влітку не пірнаю. Перше миттєве враження – ніби тебе запхали в окроп, але він благодатний; друге - під водою тепліше, аніж на повітрі.

Виходжу, легкий вітерець, мороз мінус п’ять - мінус шість, а тіло пашить, тільки ногам холодно. Відзначаю на майбутнє: зараз би здалися теплі вовняні шкарпетки та зручні чоботи-мунбути. А тілу не холодно. Накидаю шубу і перевдягаюсь на березі. Гарячий чай з термосу – саме те, що зараз треба.
Тепер – по свячену воду, і додому. Шкіра по усьому тілу приємно «фонить» - саме так можу визначити це відчуття. І ще одне: кожен знає, що таке «промерзнути до кісток», а тут холод не встигає потрапити досередини, його навіть не відчуваєш як слід, бо шкіра виставила надійний захист морозу, зупинила його назовні. Таке нове й несподіване відчуття захищеності може дати власна оголена шкіра на морозі у крижаній воді, захищеності та оновлення водночас. Заради цього варто було спробувати стрибнути в ополонку.

Але іншим без підготовки цього робити не раджу. Підготуватись – а тоді вже в ополонку.

Уфф, яка це радість – зробити те, про що мріяла. Тим більше, це так просто. Взяти і зробити. Уфф!