Поділитись


Січень

Лютий 2013

Березень
ПнВтСрЧтПтСбНд
28293031123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728123

Новини за 20.02.2013  Усі новини

"Обід на 12-му" та "Книжкова хвилинка"

На телепрограмі "Обід на 12-му", у гостях у тележурналістки Іванки Федів, було б доречним прочитати уривок з роману "Купальниця". Про те, як Кароліна Кужвій у цій самій студії проходить прослуховування і отримує роботу у програмі "Книжкова хвилинка". Вигадана програма, яку хотілося б бачити на телеекрані. Наразі вона існує лише у романі.

Зустрілись на "Обіді на 12-му" з добрими знайомими, однодумцями, яких теж Іванка запросила того дня у прямий ефір: імідж-театр "Пані Кураж" (режисер Світлана Чанкова, актори Оксана Прохорець та Микола Мазепа, іміджмейкер Надія Подільчак) та відповідальна за спільноту "Оселя-Емаус" з Винник Олеся Саноцька.
    
    Уривок з роману "Купальниця"

  О восьмій, звісно, не почали. Усталена українська традиція приступати до діла поступово і тут далася взнаки. О п’ятнадцять хвилин по восьмій ще нікого до студії, де проходило прослуховування, не викликали. Півтора десятка довгоногих дівчат з макіяжем, що вимагав тривалої роботи, перемовлялись зі своїми супутниками, та одна з одною. Крутилися перед дзеркалами вздовж холу, поправляли волосся. Кароліна чула уривки фраз, з яких дізналась чимало корисного. Сьогодні — «дівочий день», хлопців дивилися вчора. Конкурс на заміщення вакансії ведучих ранкової програми триває. Претендентів навмисно запрошують на ранок, бо саме о такій годині комусь з них доведеться працювати, тому комісії з трьох осіб — вони вже ніби-то на місці — важливо побачити, як виглядають дівчата саме тієї години, коли більшість львів’ян лише прокидаються і вмикають кавоварки.
Першу, яку запросили до студії, довго не тримали. Вона вийшла розпашіла й заскочена. До неї одразу кинулись із запитаннями: ну що там? Що казали робити? — Дають книжку, просять прочитати уривок. — А про себе щось розказувала? — Ні, про себе ніхто не питав. Там такий лисий сидить, прискіпується, попередила дівчина. «Досить! Досить!» — передражнила вона. — А результати коли? -Знизала плечима, і за сумку, і бігом, поки сльози не бризнули з очей.
Коли дійшла черга до Кароліни, комісія вже помітно втомилась. Так принаймні їй видалось, коли вона переступила через усі чорні переплутані кабелі на підлозі і зупинилась під яскравим світлом. З лівого боку гріло, там працював обігрівач-УФО, праворуч тягнуло холодом. Павільйон не опалювали. Пахло кавою.
За столом навпроти повний дядько в окулярах гортав папери. Лисого, схожого на Брюса Вілліса, цікавило, чого кава не солодка. «Руслано, ми що, цукру не маємо?», — запитував когось у глибині студії, відставляючи вбік горнятко. Серед дядьків була одна жінка — струнка й доглянута. Вона одна відповіла на «Доброго дня!», а чоловіки озвались не одразу.
- Скільки вас ще там? — запитав лисий, висипав вміст паперового пакетика у горнятко та помішав ложкою.
- Троє, — відповіла Кароліна.
- Так! — зупинив він розмови, тричі плеснув у долоні. — Увага! Ще трошки, — це до своїх колег. І до Кароліни: — Готові?
Кароліна підтвердила кивком.
Жінка вийшла з-за столу і ходою Марини, досконалою ходою дружини брата, наблизилась до Кароліни:
- Ось книжка, прочитайте нам кілька речень з неї. Просто уявіть, що поруч друзі. Ви серед своїх. Читайте без надриву, без пафосу.
І повернулась за стіл.
Кароліна розгорнула невеличку книжку з потертими кутиками. Текст починався з великої літери Ц, забраної у фігурну рамку.
- Це дивне почуття, що затопило мене солодкою млостю, я не зважуюсь назвати гарним і суворим словом — печаль, — Кароліна зупинилась і глянула на людей за столом.
Перед Брюсом Віллісом парувало горнятко. Жінка охопила себе руками і уважно слухала, не зводячи очей з Кароліни. Дядько в окулярах дивився у папери.
Кароліна повернулась до тексту.
- Це почуття таке повнокровне і таке егоїстичне, що мені соромно за нього, а печаль завжди видавалася мені шляхетною. Я ніколи її не знала — почувала звичайно нудьгу, жаль, зрідка докори сумління. А тепер щось огорнуло мене ніжно-тремтливе, наче шовк, відмежовуючи од інших людей.
Ніхто не зупиняв Кароліну, у студії було тихо — ані шурхоту паперів, ні стукоту горнятка об стіл. І вона провадила далі:
- Того літа я мала сімнадцять років і почувалася безмежно щасливою. «Рештою світу» для мене був мій батько та його коханка Ельза…
- Так! — пролунав жіночий голос. — Приблизно так це має виглядати.
Кароліна опустила книжку.
Жінка підхопилась, стрімко повернулась до Кароліни. Досконала хода у пришвидшеному варіанті.
- Ось тут, — вона показала за її спину — стелаж з книжками. Ведуча заходить у кадр, знімає з полички книжку, у книжці — закладка. Читає уривок. Абзац-два, не більше. Каже: «Це Франсуаза Саган «Здрастуй печаль!». Для прикладу. І далі фраза: «Нехай у вашому новому дні буде хоч дві сторінки доброї книжки!».
- Трохи задовга фраза, — перериває її лисий.
- Як на мене нормальна, — не погоджується жінка.
- О восьмій ранку це усе відбувається? — уточнює він. — Усе це о восьмій ранку, я правильно зрозумів? — у його голосі іронія.
- О восьмій ранку! — занадто гаряче реагує жінка. — «Книжкова хвилинка», а не «це усе». І закінчувати день було б добре тим самим уривком. У записі. Таке літературно-книжкове обрамлення дня. І кожного разу — новий уривок. Може, хтось бодай перед сном читатиме. І так день у день. Інше, інше, інше… І давнє, і найновіше. Маленький уривок — і незмінна фраза: «Нехай у вашому дні буде хоч дві сторінки доброї книжки!»
- А перехід до новин? — озвався грубасик. Він нарешті підніс голову від своїх паперів. — Чи воно буде органічно виглядати?
Жінка повернулась до Кароліни спиною:
- Що тебе напружує?.. Цілковито органічний перехід. Ранкове привітання. Мікродоза живого читання, гомеопатичний варіант, крапелька у морі, брязкальце, на звук якого неодмінно повертатимуть голову… А далі усе як завжди: новини, гості студії, реклама, кліпи… Усе по повній.
Говорила, походжаючи взад-вперед холодною студією, не поспішала повернутись до колег за стіл.
Грубасик спостерігав за її рухом, закинувши ліву руку собі за шию, зосередженно чухав праве вухо.
— І головне. Як це сприймуть глядачі? — він ніби сам із собою радився, розмірковуючи вголос.
— Особливо наші глядачі, — Брюс Вілліс зробив акцент на слові «наші», а тоді, кепкуючи, повторив, як запам’ятав, фінал прочитанного Кароліною уривка: — «Того літа… я була з батьком та його коханкою… Ельзою…».
— Ну це ж для прикладу! — розсердилась жінка. — Якщо ми аж так зважатимемо на нашу цнотливу галицьку аудиторію, доведеться читати лише Шевченка, і то далеко не усе.
— Шевченка теж непогано було б читати! Думаєш його так вже усі знають, як про те говорять?
— А ти думаєш я про це не подумала? — жінка розчервонілась. — У мене вже є закладки у «Кобзарі»…
Про Кароліну забули. Вона стояла, тримаючи книжку у руках, з переконанням, яке ні з чим не сплутаєш: вона опинилась там де треба, і то вчасно.
Телевізійна трійця згадала про дівчину, повернула голови.
— Нічого, якщо я тут трохи почитаю? — вона показала на студійну яскраво-зелену канапу у глибині приміщення.
Лисий усміхнувся. Телевізійники перезирнулись.
— Як вас звати? — запитав він.
— Кароліна Кужвій.
— Прекрасно, — сказав він. — Кароліна Кужвій.
«Що прекрасно?», — подумала Кароліна, не помічаючи, що теж усміхається.
— Стривайте, — грубасик зсунув окуляри з чола на ніс, — це ви та дівчина з телеінтерв’ю?..
Смикнула плечима — вгору-вниз, що могло зійти й за «не знаю». Може, він мав на увазі якесь інше інтерв’ю.
- Старий, — повернувся він до лисого, — це ж та дівчина, що перетягнула на себе увагу… — і він, нахилившись, щось стиха сказав, важко було розчути, що саме.
Обидва пожвавішали.
— Що ж ви там за спиною у метра влаштували? — біля очей повного зібрались глибокі зморшки, які натомість робили його молодшим.
- На Форумі? — про всяк випадок перепитала Кароліна.
- На Форумі! Чи це ваш фірмовий трюк? — весело провадив грубасик. — Заходите за спину знаменитості і влаштовуєте там своє шоу, відволікаєте увагу глядача на свою скромну персону…
- Я не знала, що нас знімають. І не знала, що той пан знаменитість.
Телевізійники ще більше розвеселились.
- А ви взагалі книжки читаєте? — запитала жінка.
Кароліна випнула нижню губу, і згадавши брата та його настанови, вирішила не крутити, а говорити правду — бо все-одно розкриють.
— Мало, — відповіла вона.
— Що востаннє прочитали?
— «Сестру Кері» Драйзера… І про Фіндуса… Про маму Му... Наталю Забілу, багато усього дитячого…
Чотири пари очей дивились на неї, чотири — бо з півтемряви вийшла дівчина, мабуть, та Руслана, що забула цукор до кави додати.
Чоловіки дивились з цікавістю. Гарна жінка — по-вчительськи. Руслана — зверхньо.
- Дитячого? — перепитала жінка. — Чому дитячого?
- Я нянькою працюю.
Усі чекала продовження, якихось подробиць, і вона чомусь додала. — Бебісітер!
- А чому «Сестру Кері»?
Занадто довго довелося б пояснювати, якби правду говорити.
- Просто так, — відповіла Кароліна.
- Ви не малюєтесь?
Опитування все більше нагадувало випадкове точечне вколювання: там штрикнули, тут штрикнули.
- У мене алергія на туш.
- Та для чого їй малюватися? — озвався Брюс Вілліс. — Вона тим і цікава, що не така як усі. Ви львів’янка?
Ще одне непросте запитання.
- Так. Вже львів’янка. Три місяці, як з Києва. Винаймаю квартиру. А взагалі я з Висічі. Ви не знаєте, це Яворівський район, неподалік від військового полігона.
- Чого це не знаєм? — грубасик повернув окуляри на чоло. — У мене там товариш служив, я навіть до нього приїжджав одного разу. Гарні місця… Грибні…
- Нянькам зараз так добре платять, що можна помешкання винаймати? — здивувалась жінка.
- По-різному платять, як всюди. Мені платять добре.
— Гаразд! — грубасик випростався з-за столу, згріб свої папери. — Завтра на пів-восьмої щоб були тут і вже готові до ефіру. Залишіть свою адресу та телефон, працівників наша машина зранку привозить… Будемо пробувати у прямому ефірі, наразі на цих книжкових вставках.
— У «Книжковій хвилинці»! — виправила жінка.
— А далі буде видно, — погодився він. — Хоча мені на це самі знаєте, що скажуть. Вчора з вулиці прийшла, нині у прямому ефірі!
— А звідки у нас усі гості приходять на прямі ефіри? Не з вулиці? — затримала його жінка. — Ми ж її не на новини ставимо. А як вона читає, ти сам бачив.
— Чи ви з самого ранку нянькою працюєте? — озирнувся грубасик.
— Я домовлюсь, — відповіла Кароліна. — Буду готова на пів-восьму.
— Куди ти? — зупинила жінка грубасика. — Там ще троє.
— Давайте вже без мене, — відповів той. — Зараз прийдуть з рекламою.
… Чого так довго? — накинулись на Кароліну дівчата, коли вона вийшла зі студії. «Каву п’ють» — відповіла вона і засоромилась. Ось тільки тепер і засоромилась, вперше за ранок.
 
  Фото з телестудії: