Поділитись


Листопад

Грудень 2013

Січень
ПнВтСрЧтПтСбНд
2526272829301
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
303112345

Новини за 06.12.2013  Усі новини

Галина Вдовиченко: тепер рука не піднімається викидати непарні шкарпетки

сайт ВВС УКРАЇНА
Марта Шокало


Дитяча письменниця Галина Вдовиченко у цьогорічному конкурсі дитячої книги року ВВС представлена твором "Ліга непарних шкарпеток". Авторка розповідає, чому вона обрала таких несподіваних персонажів для книги і що з ними відбувається.
Галина Вдовиченко: Це історія про найпрозаїчніші речі – подерті розпаровані шкарпетки. І водночас це історія про єдність, про силу спільноти, про консолідацію… Про розуміння та вміння пробачати, і про великодушність маленької істоти.
 
ВВС Україна: Мене ваша книжка зацікавила з перших сторінок, бо у мене дитячі спогади теж якоюсь мірою пов’язані зі шкарпетками. Пригадую велику шухляду у старій шафі моєї бабусі, де постійно лежали розпаровані шкарпетки, і я любила в них ритися. Мені видавалося, що та шухляда сповнена таємниць. У вас напевно теж є якісь дитячі спогади про шкарпетки? Чому ви обрали такі незвичні персонажі для дитячої книжки?
Галина Вдовиченко: З дитячими спогадами у цьому сенсі начебто нічого не пов’язано. Але пам’ятаю той момент, коли в черзі почула, як одна жінка скаржиться іншій: де вони зникають?.. Чому до пралки закидаєш їх парами, а як висохнуть, то обов’язково хоч одна та загубиться. Про шкарпетки йдеться, - зрозуміла я. Знайома ситуація у кожній хаті. І чого їх, справді, чоловіки шукають?.. І пішли мені ідеї одна за одною, добре, що записник та ручка були з собою.
Чоловічі шкарпетки – шкарпетони, жіночі – шкарпані, дитячі – шкарпуки, старі вовняні – шкарпи. І ходять вони у подушкові гори Шкарпати, і до акваріума – до Шкарпацьких озер… Шкарпеткам з верхньої полиці життя вдалося, вони виходять з людьми з дому, без них не можуть обійтися. А у нижній шухляді живуть розпаровані невдахи, над ними постійно висить загроза опинитися на смітнику, але вони теж мають свої мрії, трагедії, радості… Вони різні, але співчувають та допомагають одна одній. І саме їм вдається у скрутну хвилину залучити до спільної справи "горішні" шкарпетки. Вони зв’язуються, утворивши ланцюг – і лише так вирішують проблему. Бо для шкарпеток зв’язатися докупи – як для людей узятися за руки. Тепер рука не піднімається викидати ті непарні шкарпетки.
ВВС Україна: Опишіть, яким Ви уявляєте свого читача: його стиль, звички, інтереси, вподобання?
Галина Вдовиченко: Я одразу уявляю дітей своєї сім’ї. І бачу перед собою перших читачів "Ліги непарних шкарпеток". Багатьох знаю добре. Це діти зі спільноти взаємодопомоги "Емаус-Оселя", така спільнота колишніх безпритульних. А також першокласники однієї львівської школи разом зі своєю вчителькою Оленою Сергіївною Івановою. Вони вже у другому класі вчаться.
А у травні цього року ми незалежно одні від одних одночасно поставили два варіанти вистав за цією історією про шкарпетки. Вона, до речі, легко перетворюється на сімейну чи шкільну виставу, нові герої вигадуються буквально по ходу. Тільки в одному випадку я була режисером, а в іншому – запрошеним глядачем.
Ці діти дуже активні та рухливі. Такі дзиґи. Але є серед них і мовчазні, тихі, зосереджені інтроверти. Причому і ті й інші іноді спочатку – актори, яким переказали історію, а вони зіграли свою роль на сцені у цій історії, а тоді вже вирішили й книжку прочитати. Цей тип потенційного читача мені теж дуже цікавий - дитина, яка думає, що вона не любить читати. І яке ж воно диво, як цікаво спостерігати за тим, як на твоїх очах у маленької людини народжується бажання читати…
ВВС Україна: На вашу думку, якою має бути дитяча книга, щоб вона могла зацікавити дитину? Якісь секрети успіху, якщо вони у вас є.
Галина Вдовиченко: Без нудних повчань. Якщо нас дратують повчання, то чому вони мали б подобатись дітям? У сучасних дитячих книжках дидактика є зайвим складником. На маленьких читачів справляє враження цікава історія, у яку вони подумки потрапляють і живуть там, поки книжка не закінчиться. А вже події у цій історії, її герої, їхня поведінка матимуть на дітей певний вплив.
Скажімо, у "Лізі…" усі шкарпетки – індивідуальності, усі – особистості, крихітний шкарпук теж. Від нього багато що залежить, на нього зважають, йому довіряють важливі доручення… Можливо, діти приміряють до себе ці взаємостосунки у спільноті, можливо, згадають про шкарпука, коли молодший брат попроситься бавитись зі старшими… Поміж шкарпеток є мереживна панчішка, яка тримається осібно й зверхньо – вона колишня театралка. Але коли панчішку напхали цибулею й підвісили на цвях у кухні, то саме ігноровані нею шкарпетки розігрують перед нею вистави, щоб вона не почувалася надто самотньо й принижено. Щось подібне розповідати краще, аніж раз-у-раз повторювати банальності про дружбу, взаємну підтримку та інші важливі речі.
ВВС Україна: Яку книжку ви прочитали нещодавно?
Галина Вдовиченко: Остання була геть не цікава. А от про найсильніші враження останнього місяця скажу із задоволенням. Це роман Марини Степнової "Жінки Лазаря". Відкрила для себе нове ім'я у сучасній російській літературі. Тепер читатиму її "Хірурга".
Надзвичайна книжка: Александер Ґранах "Ось іде людина" у перекладі з німецької Галини Петросаняк. Хто не читав, дуже раджу. Відомий актор написав автобіографічний роман, і виявилось, що він був ще й чудовим письменником. А мені було ще й надзвичайно цікаво читати про його дитинство у селі Вербівці, це зовсім недалеко від Отинії на Франківщині, звідки мій батько. Я багато чула подібних історій в дитинстві від свого діда. І про Городенку писав Ґранах, і про Станіславів (Івано-Франківськ), де він жив і працював у пекарні на вулиці Зосина Воля. Це вулиця, яка у моєму дитинстві називалася Дадугіна, а тепер – Коновальця, це вулиця мого франківського дитинства.
На нижній полиці книжкової гуртівні знайшла затерту книжку, що вийшла кілька років тому. Дуже люблю знаходити такі книжки, які наче на мене чекали. Це була повість Вікторії Наріжної "Безсмертя у місті N" - і я побачила можливості прозаїка, про яку знала дотепер лише як про перекладача, культуролога та власницю мистецької галереї у Дніпропетровську. Чому автор припинила писати? Це дуже якісна проза.
А з дитячих книжок останньою прочитала "Хто зробить сніг?" Прохаськів, Мар’яни і Тараса. Чиста тональність, ніщо не ріже вухо. Дуже сподобалась.

Джерело сайт ВВС УКРАЇНА   www.bbc.co.uk/ukrainian/entertainment/2013/12/131204_book_2013_interview_vdovychenko_ms.shtml