Поділитись


Січень

Лютий 2014

Березень
ПнВтСрЧтПтСбНд
272829303112
3456789
10111213141516
17181920212223
242526272812

Новини за 25.02.2014  Усі новини

Штори за сотні тисяч євро та п’ятдесят копійок на хліб

Високий Замок
Галина ВДОВИЧЕНКО


Досвідчені експерти та політологи ще кілька днів тому вважали, що за найоптимістичнішим прогнозом Януковичу врешті-решт доведеться подарувати його «Межигір’я» – нехай, мовляв, сидить у своїй резиденції та розводить страусів

Але життя готувало «баті» карколомний сюрприз. Безмежне обійстя колишнього президента вже перебуває у державній власності, а народ може зблизька побачити, у яких умовах жила перша особа держави.

Це не анекдот, а маленька життєва історія з соціальних мереж: «Моя теща побачила по телевізору «Межигір’я» – і перейшла на бік народу». Для декого саме ці шокуючі кадри стали останнім аргументом… Велика кількість зайвого, показово-кричуща розкіш, інтер’єри у жлобському стилі «па-багатаму». Не надто відстали від свого пахана й інші керівники бандитського угруповання. Колишній генеральний прокурор Пшонка (його хатинку зсередини теж мали можливість побачити українці) у дечому навіть переплюнув свого шефа…

В останні дні перебування у «Межигір’ї» Віктора Федоровича, мабуть, мучили нічні кошмари: екстремісти з Грушевського вриваються у його володіння, підпалюють гаражі з автомобілями, витоптують корти для гри у гольф та закидають його золотими батонами та кілограмовими золотими монетами… Дійсність виявилася страшнішою: натовпи людей чемно прогулювались кімнатами та парковими доріжками «Межигір’я» й дивувалися самим собі, бо стільки часу терпіли-годували розпухлого до огидності кліща, що висмоктав казну до денця, довів країну до зубожіння, а сам потонув у безглуздому багатстві. Побачили, як виглядає «Межигір’я» – і здригнулися від огиди.

Письменниця та журналістка Жанна Куява з Луцька написала на своїй сторінці у «Фейсбуку» про реакцію батьків на побачене по телевізору. «Мама каже: «А батькові нема за що черевиків купити...». А батько мій закінчив Львівський університет, він все життя фізики дітей вчив, 15 років директорував, школу в селі нову збудував, а тепер... нема за що черевиків купити. І нема, до речі, ось уже багато літ поспіль, як на стажовій пенсії... Як подивилася допіру відео про «Межигір’я», про особисті соляні печери, салони краси та церкви, і земля під моїми ногами похитнулася, і мову мені відібрало. Бо купити черевики батькові я теж особливо не маю за що…».

У письменниці Наталки Шевченко ще більш болюча реакція на кубельце президента. Її вразила деталь – штори за 290 тисяч євро. Ось Наталчині слова: «Я згадала, як помирав мій новонароджений син, як я потребувала 500 гривень на день, то все продовжувалося сорок днів, мені допомагали друзі, я десь позичала, в результаті – маю купу боргів… Синочок помер... Я ніколи не забуду, як зайшла до аптеки за антибіотиком, одна ампула коштувала 500 з гаком гривень, а я мала лише 300... Я вийшла з аптеки і ридала так, що люди озиралися на мене, я кричала в небо: «За що це моїй дитині?! Що мені робити, де взяти гроші?!». А тут штори за 3 млн. 200 тис. гривень... І за ці штори, і церкви підземні, і за портрет прокурватора пшонки вбивали наших дітей... Мені боляче так, що я ці дні лише плачу – за загиблими, за моїм дитям, і за тими навіть, хто все ще захищає ту тварюку, хто все ще її виправдовує...».

Біля хлібного відділу раз-у-раз зустрічаю бідно вбрану бабусю, яка перебирає копійки на долоні. Їй часто бракує на хліб, і вона щиро тішиться, коли поруч опиняється хтось, хто може їй допомогти у цю хвилину… Прірва між матеріальним рівнем колишнього президента та його поплічників з одного боку – та тим, як живе народ, – така ж глибока, як їхні та наші поняття про добро і зло. Таких, як Янукович, Пшонка, Клюєв, Медведчук, Іванющенко, Богатирьова та інших, на гарматний постріл не можна підпускати до влади. Вони її сприймають лише як можливість для самозбагачення.

Коли чую про зажерливість можновладців, згадую одну з засновниць держави Ізраїль, прем’єр-міністра цієї країни Голду Меїр, народжену у Києві (1898-1978). Вона вміла жити у спартанських умовах, обходилася мінімальним гардеробом (легендою стали її дві сукні у шафі), бо не на словах, а на ділі показувала, що заради становлення своєї країни готова до самовідданої, жертовної праці. Наші нувориші хіба поусміхалися б над таким убогим апетитом. Для чого ж тоді влада, як не для захланного, безмірного збагачення… Навіть не віриться, що ми нарешті позбуваємося тих ненаситних п’явок, скидаємо їх зі себе одну за одною

Джерело  www.wz.lviv.ua/blogs/vdovychenko/125956