Поділитись


Червень

Липень 2014

Серпень
ПнВтСрЧтПтСбНд
30123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031123

Новини за 13.07.2014  Усі новини

«А хто ви йому?..»

Високий Замок
Галина ВДОВИЧЕНКО


Ми зараз усі як одна родина. Переконалася у цьому минулих суботи-неділі, бо бачила, як люди з різних куточків України, навіть не знайомі одне з одним, намагаються допомогти мамі пораненого бійця з Львівщини.

Серед поранених військових під Зеленопіллям Луганської області є й молодший лейтенант Роман Лойко. Він зі села Цеперова (де лише дві з половиною сот­ні Жителів) Кам’янка-Бузького району. Роман – 1988 року народження, має двох сестер та маму, батько помер, коли діти були ще зовсім маленькими. Про те, що трапилося з батальйоном, мама Романа дізналася по телевізору. Кинулася дзвонити до сина – його мобілка мовчала...

Про те, що син живий, дізналася від його товариша, який вцілів того ранку під обстрілом поблизу Зеленопілля. Товариш повідомив, що Роман перебуває у госпіталі у Дніпропетровську. Їхати! Але ж хоча б спочатку дізнатися, яке поранення, якої важкості, будь-яка дрібниця є безцінною. Звідки дізнатися? Жодних офіційних повідомлень, дзвінків, будь-якої інформації та хоча б сухого повідомлення про те, що живий. На допомогу прийшли знайомі, а тоді й незнайомі люди, почали дзвонити колегам та друзям, пригадувати, кого вони мають у далекому Дніпропетровську. Там, на сході, люди відкладали свої справи та бралися за телефони, їхали у госпіталь. “А хто ви йому?” - запитували їх. “Родичі”, - лунало у відповідь. Не пояснювати ж, що колега по роботі знайомої троюрідної сестри... Чи що приїжджав колись до Львова і там познайомився з ровесницею, бабця якої походить з того маленького села, назву якого вже забув...

Відтак дізналися: є такий поранений у госпіталі. Стан такий-то. Перевели у госпіталь в Одесу. Тож не треба вже їхати до Дніпропетровська.

І знову дзвінки, тепер вже до одеситів. Тепер вже вони на прохання львів’ян та дніпропетровців телефонують та їдуть у госпіталь, бо так, наживо, можна більше дізнатися.

Що б ми робили усі без взаємної підтримки та готовності допомогти одне одному? Десятки людей передавали одне одному ім’я та прізвище львівського військового, дізнаючись, що з ним і як він почувається.

...Жіночий голос у приймальному відділенні Військово-медичного центру Південного регіону лаконічно повідомив, що є такий пацієнт, зараз у реанімації, під наглядом фахівців, стан стабільний, середньої важкості. Про подробиці та про інших хлопців, що поступили разом з ним, можна дізнатися лише у заступника начальника центру, завтра. А тоді додала вже неофіційним голосом: не хвилюйтеся, у нас тут хороший догляд...

Джерело  www.wz.lviv.ua/blogs/vdovychenko/127769