Поділитись


Листопад

Грудень 2014

Січень
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930311234

Новини за 19.12.2014  Усі новини

Хоч до рани прикладай

Високий Замок
Галина Вдовиченко


Повертати воїнів до життя медикам допомагають вірні дружини, волонтери, музиканти...
 
У палаті хірургічного відділення військового госпіталю триває концерт. Це вже третя палата, куди заходить музикант Вадим Войтович. Поранені слухають його спів під гітару. Вадим – викладач школи ім. Соломії Крушельницької, учасник гурту “Рімейк”. Вдячні слухачі піднесено плескають у долоні – ті, хто може це робити, у кого руки не закуті в апарат Ілізарова. Наймолодший у палаті, Славік  зі села Оряви Сколівського району, має на руці цей пристрій, що допомагає після операції зростатися потрощеним кісткам. Біля Славіка – “кіборг” Ян, який зазнав поранення, захищаючи Донецький аеропорт. Він і сам мешканець Донецька.
фото автора
Медсестра Аня заходить вдруге, суворо попереджає: закінчуйте концерт! Але усі хочуть слухати ще. Особливо емоційно реагує на музику “дядя Саша”, так називають «айдарівця» Олександра Косолапова. Він у госпіталі п’ятий місяць. Нога на витяжці, сліди поранень від осколків по всьому тілу.

Волонтер Олена Павлось підкладає пораненому подушки під спину, аби йому було зручніше.

- Якби не Олена, не знати, що було б з дядею Сашею, – розповідає волонтерка Марина Якушева. – У липні він зазнав численних поранень ніг та шлунка поблизу містечка Лутугіного. Після операцій потребував ретельного догляду. Попросила Олену допомогти, вона викладач Інституту менеджменту, майстер спорту. Тепер тут днює і ночує. Після роботи – сюди, у вихідні – тут, з ранку до вечора, ще й встигає вдома приготувати щось смачненьке для хлопців... Дядя Саша афганець, йому п’ятдесят років, сам з міста Щастя. Його син – рядовий 24-го батальйону територіальної оборони “Айдар”. У Львові тепер дочка дяді Саші і невістка, обидві з дітьми, біженки... 


Марина й сама живе за “волонтерським розпорядком”. Працює маркетологом, має  чоловіка, дітей, але у вільну годину спішить у госпіталь. По суботах-неділях завжди там.

- Хлопців миємо, голимо, стрижемо нігті, відпарюємо рани... Якщо треба, й туалети миємо. Були поранені з обома перебитими руками, як їм обійтися без допомоги сторонніх? Спочатку хлопці соромляться, але потім з вдячністю приймають допомогу. Іноді важко зрозуміти, як до чоловіка, який не може навіть самостійно води напитися, дружина приїжджає раз на два місяці.

- Дивує, коли родичі пораненого користуються грошима, які збираємо для лікування та протезування хлопців, – підтримує розмову волонтер Світлана Сидоренко. – Є й такі... Але люди різні – одні останнє віддають, інші роблять вигляд, що їх не стосуються ці проблеми.

Світлана була активісткою Медичної волонтерської сотні за часів Майдану. Коли у липні виявилося, що у Львівському госпіталі багато поранених і потрібні волонтери, Волонтерська сотня отримала дозвіл допомагати у госпіталі. Кажуть: лікарі-спеціалісти тут дива роблять, а медсестер та санітарок бракує.


Студентка Настя Горошко у госпіталі щодня. Щоб мати час на волонтерську роботу, перевелася на заочне відділення. “Працюю з 10-ї до 20-ї, – каже вона. – Відповідаю за хірургічний корпус, за те, щоб хлопці мали тут усе необхідне... Найбільша потреба – у спортивних штанах. Багато потреб, усю інформацію ми виставляємо на Фейсбуку на сторінці Волонтерської сотні”.

Про один з найпам’ятніших днів Настя згадує так: “Коли у корпусі було погано з водою... на сім палат у мене була лише одна баклажка води, усі хлопці просили пити…”.

Волонтер з Бродів Тетяна Стасюк того дня привезла кілька спеціальних чохлів на поранені кінцівки. Шиють їх за викройками киянки Оксани Полончук, привозять у Львів і роздають пораненим у госпіталі, попередньо знявши мірки. Славік Кокот защіпає блискавки на чохлі на пораненій нозі з апаратом Ілізарова. Радіє обновці: тепло і зручно, можна й на вулицю виходити. Сусід Славка, Андрій Дмитрієнко, отримав подібну “одежину” на ногу минулого разу. Підполковник Роман Мамавко з іншої палати міряє “свій” чохол на руку і залишається надзвичайно задоволеним.

Роздаємо гостинці, що принесли з собою. Марина ділить цукерки, мандарини, йогурти, сигарети, розкладає по тарілочках домашні налисники.

Палати обходять представники ювелірної фірми, дарують пораненим срібні підвіски-тризуби.
фото автора
Біля відділення реабілітації, на ґанку, стоїть групка хлопців і дівчат, сміються. Серед них – герой-«айдарівець», про якого знає вся Україна – Василь Пелиш зі Старосамбірщини. Йому у полоні відрубали руку з татуюванням “Слава Україні!”. Усі в куртках, Вася – у футболці з тризубом. Він час від часу приїжджає сюди на реабілітацію.

- Не знаю, що б ми робили, якби не волонтери! – каже Фелікс Герасимов (доброволець, батальйон територіальної оборони “Волинь”). Він лікується у відділенні реабілітації і охоче підтримує розмову, піднесено розповідає про те, як волонтери привозили їм усе необхідне на передову і як вони допомагають тут, у госпіталі.

По коридору прогулюється молода сім’я (на фото вгорі). Розповідають про себе. Руслан Рудий служив у 72-й окремій механізованій бригаді, після поранення чотири місяці лікувався у Київському госпіталі, а сюди потрапив на реабілітацію. Зараз, каже, трошки легше, “розходжуюсь потихеньку”. Дружина Людмила та маленька донеч­ка Вікторія приїхали з Білої Церкви, вони постійно з Русланом. Живуть у Львові поки що у школі-інтернаті, але шу­-кають квартиру поближче до госпіталю...

На прохідну госпіталю люди приносять допомогу. Тут є невеличка кімнатка, волонтерський “штаб”. Дівчата розрізають на шматочки великий пиріг з капустою, ще гарячий. “Теща спекла”, – каже чоловік, що його приніс.

День закінчується спілкуванням з Анд­рієм Усачем (на фото вгорі зліва), бійцем (вони не вживають тут слова «герой»). Він без ноги, оперована рука у гіпсі, складне поранення обличчя. Але він одужує, повертається до життя. Його оперував заввідділенням, лікар Дмитро Володимирович Лось, який і витяг його з місця поранення...



Пораненим бійцям у госпіталі (Львів, вул. Личаківська, 26) потрібні:

спортивні штани всіх розмірів;

 тепле взуття 41-45 розм.;

тапки кімнатні;

теплі куртки;
 шапки;

 рукавиці;

 светри;

 труси-боксерки;

 станки одноразові;

 пінка (крем) до і після гоління;

 шампуні;

 папір туалетний;

 бракує мінеральної води!

Джерело   www.wz.lviv.ua/life/129688