Поділитись


Березень

Квітень 2015

Травень
ПнВтСрЧтПтСбНд
303112345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930123

Новини за 01.04.2015  Усі новини

Хто – тонну цементу, хто – шістсот вареників

Високий Замок
Галина ВДОВИЧЕНКО
Фото Оксани ПРОХОПЕЦЬ

На базі Львівської психлікарні створюють реабілітаційний центр для воїнів АТО
 
Хлопці, що захищали Донецький аеропорт, розвантажують цеглу разом з волонтерами та лікарем-реабілітологом Андрієм Посікірою. Цю цеглу подарував благодійник, як і інші матеріали, призначені для реабілітаційного центру для воїнів АТО. Зовсім недавно майбутнє закинутого клубу Львівської обласної психіатричної лікарні не викликало сумнівів - поступова руйнація. Активісти громадської організації “Білі берети. Волонтери” перетворюють його на сучасний Центр реабілітації. Допомагають їм у цьому й ті, заради кого усе це робиться: хлопці, що повернулися із зони воєнних дій з психологічними та психічними проблемами.

Відомо: поганий настрій, депресію і камінь з душі знімає фізична робота. Бійці АТО, що лікуються у психіатричній лікарні, намагаються подолати наслідки посттравматичного синдрому, депресії, хронічне безсоння, нав’язливі стани та інші недуги -  охоче беруться до будівельних робіт, згадавши “довоєнні” спеціальності. Хто стіни шпатлює, хто допомагає майстрові робити стяжку підлоги, хто вікна вставляє. Після роботи хлопці тут же грають у настільний теніс чи вправляються на спортивних тренажерах.

Лікар-реабілітолог, співголова громадської організації “Білі берети. Волонтери” Андрій Посікіра показує напіввідремонтовані кімнати центру й натхненно розповідає: тут стоятимуть масажні столи. Тут — гідромасажні ванни. Це — тренажерна, перші тренажери віддали люди, дізнавшись про потреби на сторінці організації на Фейсбуці... Буде кімната відпочинку з комп’ютерами, Інтернетом та книжками.

Провели електрику, зробили нову підлогу, вставили двадцять два вікна та кілька дверей. Вхідні двері допомагав встановлювати 70-річний батько Андрія... У душових кабінках вже є бойлери та сантехніка. Усе, що мають волонтери, дають люди. Від будматеріалів та пральної машини — до одягу та постелі...

На лікуванні у психлікарні перебуває близько півсотні фронтовиків. Траплялися періоди, коли їх було удвічі-утричі більше. “Цими днями відбувається часткова демобілізація, тому почали поступати нові пацієнти. Тридцять відсотків хлопців, що зараз повертаються додому із зони, потребують психологічної або психіатричної допомоги”, - каже Андрій Посікіра. Середній вік пацієнтів — 25 років. Дехто був не готовий до психологічних проблем, до того, що їм доведеться пережити на фронті...

“Айдарівець” Руслан — киянин, вчитель, зараз лікується у Львові. Йому належить ідея розмалювати глухий мур навпроти входу до центру реабілітації. Руслан зробив ескізи для фахових художників: у цій панорамі мають бути і Небесна сотня, і зруйновані домівки сходу, і “Гради”, і кіборги...

Коли почали поступати перші хлопці зі сходу, їх розміщали у загальні палати до психічно хворих. Спеціальних ліків не було. На харчування виділяли десять гривень на день. Фронтовиків почали збирати до спільних палат, щоб трималися разом. Дотепер у багатьох немає нормальних матраців, хоча їм потрібні ортопедичні, бо у багатьох травмовані спини. Люди принесли постелі, подушки, ковдри, матраци, одяг. Узялися годувати бійців. Від початку листопада, за словами лікаря, їх годують гарячими обідами у приватному кафе на території лікарні.

Мені показують стелажі з овочами та крупами, ящики з закрутками, холодильники з м’ясом та яйцями. Усі звіти про те, хто і скільки привіз-передав, Андрій та його помічники розміщають на своїй сторінці у Фейсбуку. Часом, каже Андрій, заледве встигає написати про якусь потребу, скажімо, про те, що треба цемент, як вже телефонують...

Отримали з Італії багато лимонів, залишили трохи собі, решту хлопці, посідавши за стіл, порізали, пересипали цукром, поскладали у ємності — й відправили побратимам на фронт.

Волонтерки Тетяна і Наталка перебирали одяг, сушили, розкладали його на купки. Приходила дівчина з косметичної фірми, роздивилася, що тут і як — й заходилася мити шваброю підлогу у туалетах та душових...

Ольга, на вигляд студентка, несе у палату обід в одноразовому посуді — для свого чоловіка. Він щойно поступив до лікарні. Боєць родом з Донбасу, волонтери йому придбали необхідні ліки, деякі мали з гуманітарки. Зараз у Львові його батьки з Донецька, живуть у невістки...

Бійці крок за кроком повертаються до себе. Дуже багато у тому, щоб вони відновилися, залежить від кожного з нас, від того, як ми їх тут зустрінемо. Нещодавно, коли у Львові стояли довжелезні черги до реліквії у соборі Cв.Юра, для хлопців з психіатричної лікарні люди зробили (для поранених з госпіталю теж) коридор. Коли кричали “Герої!” - на їхніх очах були сльози. Розуміння, підтримка - це те, що потрібно їм найбільше. Ось допомога одного лише дня: господині з Лопатина і Радехова зібрали для хлопців 350 яєць, напекли хліба, передали мішок цибулі і три мішки картоплі. Громада села Мурованого приготувала сім пластикових відер - 600 вареників з сиром. І сметану до них...
Хлопці, що захищали Донецький аеропорт, розвантажують цеглу разом з волонтерами та лікарем-реабілітологом Андрієм Посікірою. Цю цеглу подарував благодійник, як і інші матеріали, призначені для реабілітаційного центру для воїнів АТО. Зовсім недавно майбутнє закинутого клубу Львівської обласної психіатричної лікарні не викликало сумнівів - поступова руйнація. Активісти громадської організації “Білі берети. Волонтери” перетворюють його на сучасний Центр реабілітації. Допомагають їм у цьому й ті, заради кого усе це робиться: хлопці, що повернулися із зони воєнних дій з психологічними та психічними проблемами.

Відомо: поганий настрій, депресію і камінь з душі знімає фізична робота. Бійці АТО, що лікуються у психіатричній лікарні, намагаються подолати наслідки посттравматичного синдрому, депресії, хронічне безсоння, нав’язливі стани та інші недуги - охоче беруться до будівельних робіт, згадавши “довоєнні” спеціальності. Хто стіни шпатлює, хто допомагає майстрові робити стяжку підлоги, хто вікна вставляє. Після роботи хлопці тут же грають у настільний теніс чи вправляються на спортивних тренажерах.

Лікар-реабілітолог, співголова громадської організації “Білі берети. Волонтери” Андрій Посікіра показує напіввідремонтовані кімнати центру й натхненно розповідає: тут стоятимуть масажні столи. Тут — гідромасажні ванни. Це — тренажерна, перші тренажери віддали люди, дізнавшись про потреби на сторінці організації на Фейсбуці... Буде кімната відпочинку з комп’ютерами, Інтернетом та книжками.

Провели електрику, зробили нову підлогу, вставили двадцять два вікна та кілька дверей. Вхідні двері допомагав встановлювати 70-річний батько Андрія... У душових кабінках вже є бойлери та сантехніка. Усе, що мають волонтери, дають люди. Від будматеріалів та пральної машини — до одягу та постелі...

На лікуванні у психлікарні перебуває близько півсотні фронтовиків. Траплялися періоди, коли їх було удвічі-утричі більше. “Цими днями відбувається часткова демобілізація, тому почали поступати нові пацієнти. Тридцять відсотків хлопців, що зараз повертаються додому із зони, потребують психологічної або психіатричної допомоги”, - каже Андрій Посікіра. Середній вік пацієнтів — 25 років. Дехто був не готовий до психологічних проблем, до того, що їм доведеться пережити на фронті...

“Айдарівець” Руслан — киянин, вчитель, зараз лікується у Львові. Йому належить ідея розмалювати глухий мур навпроти входу до центру реабілітації. Руслан зробив ескізи для фахових художників: у цій панорамі мають бути і Небесна сотня, і зруйновані домівки сходу, і “Гради”, і кіборги...

Коли почали поступати перші хлопці зі сходу, їх розміщали у загальні палати до психічно хворих. Спеціальних ліків не було. На харчування виділяли десять гривень на день. Фронтовиків почали збирати до спільних палат, щоб трималися разом. Дотепер у багатьох немає нормальних матраців, хоча їм потрібні ортопедичні, бо у багатьох травмовані спини. Люди принесли постелі, подушки, ковдри, матраци, одяг. Узялися годувати бійців. Від початку листопада, за словами лікаря, їх годують гарячими обідами у приватному кафе на території лікарні.

Мені показують стелажі з овочами та крупами, ящики з закрутками, холодильники з м’ясом та яйцями. Усі звіти про те, хто і скільки привіз-передав, Андрій та його помічники розміщають на своїй сторінці у Фейсбуку. Часом, каже Андрій, заледве встигає написати про якусь потребу, скажімо, про те, що треба цемент, як вже телефонують...

Отримали з Італії багато лимонів, залишили трохи собі, решту хлопці, посідавши за стіл, порізали, пересипали цукром, поскладали у ємності — й відправили побратимам на фронт.

Волонтерки Тетяна і Наталка перебирали одяг, сушили, розкладали його на купки. Приходила дівчина з косметичної фірми, роздивилася, що тут і як — й заходилася мити шваброю підлогу у туалетах та душових...

Ольга, на вигляд студентка, несе у палату обід в одноразовому посуді — для свого чоловіка. Він щойно поступив до лікарні. Боєць родом з Донбасу, волонтери йому придбали необхідні ліки, деякі мали з гуманітарки. Зараз у Львові його батьки з Донецька, живуть у невістки...

Бійці крок за кроком повертаються до себе. Дуже багато у тому, щоб вони відновилися, залежить від кожного з нас, від того, як ми їх тут зустрінемо. Нещодавно, коли у Львові стояли довжелезні черги до реліквії у соборі Cв.Юра, для хлопців з психіатричної лікарні люди зробили (для поранених з госпіталю теж) коридор. Коли кричали “Герої!” - на їхніх очах були сльози. Розуміння, підтримка - це те, що потрібно їм найбільше. Ось допомога одного лише дня: господині з Лопатина і Радехова зібрали для хлопців 350 яєць, напекли хліба, передали мішок цибулі і три мішки картоплі. Громада села Мурованого приготувала сім пластикових відер - 600 вареників з сиром. І сметану до них...

Джерело  www.wz.lviv.ua/ukraine/130904