Поділитись


Квітень

Травень 2015

Червень
ПнВтСрЧтПтСбНд
27282930123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Новини за 13.05.2015  Усі новини

Книжка про волонтерів: для читання обов’язкова

Слово Волині
Жанна КУЯВА


Цьогоріч під час урочистого засідання Верховної Ради України, присвяченого 70-й річниці Перемоги над нацизмом у Європі, президент Порошенко, завершуючи свій виступ, окрім «Слава українським воїнам всіх часів і всіх поколінь!» виголосив ще й: «Слава українським волонтерам! І особливо – волонтеркам!» Здається, ні наші парламентарі, на іноземні високоповажні гості, яких прибуло до нас на 8-9 травня чимало, ще не чули подібних прославлянь. Як не чув цілий світ про феноменальне волонтерство, яке продемонстрували (і досі демонструють) українці за останні майже два роки. Нині вивчати й досліджувати волонтерські рухи в Україні приїжджають з-за кордонів журналісти і вчені. Нам же пощастило, як нікому: ми живемо серед цих людей. І якщо не спілкуємося з ними особисто, то дізнаємося про них із новин, теле-, радіопередач, газетних статей, а віднедавна й книжок.


Напередодні V Міжнародного фестивалю «Книжкових Арсенал» у видавництві «Клуб Сімейного Дозвілля» вийшла збірка «Волонтери. Мобілізація добра» з оповіданнями, есеями та віршами про волонтерство. Її автори – десять українських письменників: Галина Вдовиченко, Катерина Бабкіна, Лариса Денисенко, Ірена Карпа, яка є упорядницею збірки, Ірина Славінська, Гаська Шиян, Ірен Роздобудько, Андрій Любка, Макс Кідрук та Сергій Жадан. Як повідомили у видавництві «КСД», саме ця їхня збірка стала лідером продажів на «Книжковому Арсеналі».


І це не дивно. Бо «Волонтери. Мобілізація добра» – книжка про звичайних людей, які творять надзвичайні діла. Рятуючи життя тисячам бійців, виходжуючи поранених, допомагаючи сиротам і біженцям, з ранку до ночі збираючи гроші на ліки, шукаючи притулок для тих, хто позбувся рідних домівок, годуючи й напуваючи, зігріваючи й ні на мить не полишаючи в біді, вони належать до когорти воїнів, що ними бути дано не кожному. Хтось воює на передовій, хтось воює у тилу. Волонтери якраз і є мирними воїнами світла, про яких співаємо хором, якими захоплюємося наодинці, й про яких не маємо права не знати.


ІНФОРМАТИВНА ВДОВИЧЕНКО



Галина Вдовиченко у своєму оповіданні «Госпіталь. Розвантажувальні дні», котре у збірці є найбільшим і складається з семи частин, описує, зокрема, волонтерство у львівському госпіталі (що по «вул. Личаківська, 26», як зауважує на офіційному сайті). Як журналіст газети «Високий замок», вона підготувала чимало публікацій на цю тему, тож і оповідання побудувала на реальних історіях реальних бійців та волонтерів. У результаті вийшла ґрунтовна та інформативна, лаконічна й життєва розповідь «прямо з госпіталю», з калейдоскопом облич і персоналій, історій і вражень, думок і висловів.


«Чорний гумор тут за таблетку править, за таблетку-антидепресант», – описує Галина Вдовиченко «середину» госпітального життя-буття. «Без підтримки волонтерів – ніяк», – додає. І повідує про студентку Настю, яка «навіть перевелася зі стаціонару на заочне, вже кілька місяців ходить у госпіталь як на роботу», про Олену, котра «майже щодня тут… А вдома вона тепер хіба ночує», про Світлану, Марину та інших незамінних помічниць і рятівників тих, хто тим часом рятує їх (нас усіх) на передовій.

«Я одну закономірність зауважила», – підсумовує письменниця в оповіданні. – «Майже усі волонтери – гарні люди. Така особливість».


Катерина Бабкіна в есеї «Найкращі вправи на м’язи серця», поділившись, як колись «відкрила для себе найкращий та найприємніший спосіб бути корисною», зауважує, що «волонтерство тренує одразу багато м’язів серця, добра прокачка яких робить життя якіснішим». Мовляв, немає ліпшого способу навчитися «вміння прощати собі, іншим, світові і йти далі», «ніж взяти і почати щось робити, щось понад свої буденні дії, зорієнтовані на здобуття їжі та безпеки для себе і своїх найближчих. Робити щось, потрібне комусь іще. Це і є волонтерство», – висновує, акцентуючи на доволі помічній ролі волонтерства в особистісному розвитку й росту людини.


БАГАТОЗНАЧНА ДЕНИСЕНКО



В оповіданні «Прагматики» Лариси Денисенко розповіла про цілковито різних людей, які раніше ніколи не перетиналися, бо нічого спільного їх не поєднувало, а тепер, «саме в ці часи» у них, волонтерів, були «спільні наші».


Текст, який не обходиться без притаманного саме цій авторці гострого й небанального гумору, вирізняється з-поміж інших напрочуд яскравими, багатозначними, психологічно-проникливими, чіткими словесними штрихами-замальовками з життя нинішньої воєнної України. Абзацні ескізи на кшталт того, що про матір убитого «за погляди» хлопця, яка на синових сороковинах розповідала про його дитинство, зокрема, про цвинтар, «що діти тут гралися в схованки, і Колька грався, не було іншого місця, де можна ховатися, навколо – степ», увиразнює опис донбаської, дорогої багатьом українцям землі. А завершальна уривчаста фраза вбитої горем матері, яка про могилу каже: «Тепер він у своїй сховався, мій Колєнька, хоч би тут не знайшли», – свідчить про колосальні трагізм і руйнівну силу того, що відбувається на Сході.


Про те, як ці донедавна чужі люди прийшли до волонтерства, звідки береться у них відчуття, що «живуть немарно», як це – «суто з прагматичних міркувань», виплачувати «кредити за життя», – усе це є в оповіданні Лариси Денисенко «Прагматики».


Ірена Карпа в есеї «Світло є» у притаманній їй різкій відвертій формі ділиться враженнями й не приховує захоплення від знайомих дівчат, які створили волонтерську організацію «Допоможи допомагати», порушує питання, що можна зробити тут і тепер для того, «аби стати трохи щасливішими»?


ІНАКША ШИЯН



Ірина Славінська теж до «Книжкового арсеналу» підготувала нову збірку «Історії талановитих людей-2», де пропонує чергову порцію цікавого й малознаного про відомих людей. Зокрема, й про Тамілу Ташеву, кримськотатарську активістку, засновницю ініціативи «Крим-SOS». Що розказано у тій збірці, можна дізнатися, прочитавши її, а от у книжці «Волонтери. Мобілізація добра» Тамілі надано пряму мову й вона ділиться, за яких обставин і коли взялася до волонтерської та громадської роботи в Криму, чому її мало не виключили за це з університету, чим став для неї Майдан у Києві, як народився «Крим-SOS» і скільки всього робить тепер для рідного народу й батьків, щоби дорогий і сокровенний Крим, зокрема, знову був українським.


Абсолютно інакшим від усіх є текст «Гусінь» Гаськи Шиян, чия розповідь про волонтерок-школярок читається ніби ззаду-наперед. Такого сприйняття, на перший погляд, надає оповіданню довгий зачин, така собі преамбула, що, видається, тягнеться ледь не до останніх рядків оповідання. Утім, цей художній авторський замисел, що скидається на одягнену навиворіт кофту, коли видимим стає бруд на ній якраз від немитого тіла, а не від якихось зовнішніх чинників, робить оповідку Гаськи Шиян глибоко психоаналітичною. На прикладі неповнолітніх дівчаток, які тільки дорослішають і в чиїх животах ворушаться лялечки гусені, а, отже, (як і буває в цьому віці), поводяться, роздумують, спілкуються, ніби вже дорослі, вдаються до волонтерства; на прикладі їхнього оточення письменниця зачіпає ще й отой пласт нашого суспільства, коли «багато з того, що збирають волонтери, місцеві продають на базарах, як і продавали речі зі збитого літака». Бо знати правду про свою незрілу країну – то не очаровуватися нею…


Тим часом Ірен Роздобудько в оповіданні «Смайлик в кінці тунелю» майстерно перевтілилася у звичайну киянку, брокера, яку кардинально змінило волонтерство і яка веде свій монолог від першої особи настільки правдиво, що віриш кожному її слову. «Згодна, панове, я стала нудною», – зауважує героїня, наголошуючи, що поговорити з нею можна хіба про шкарпетки для солдат, про флісову білизну, про ціни на неї, про те, що, дивлячись на червоненькі роли улюблених суші, за які могла, «як кажуть, і батьківщину продати», вона бачить… «двадцять три комплекти білизни».


КІНЕМАТОГРАФІЧНИЙ КІДРУК


Андрій Любка емоційно і по-чоловічому переповів історію реальної дівчини Тарзанки з селища Шепетівка, яка свого часу була красунею, але жахлива трагедія відібрала у неї можливість ходити. Дівчина роками збирала гроші собі на операцію, а врешті почала їх збирати армійцям.

«Десь вичитала, що своїм страхам і болям треба дивитися в лице, лише тоді можна перемогти їх. Тому назвалася Тарзанкою. Як Тарзан, який стрибає з дерева на дерево, кидає списи й мечі, воює», – розповідає про себе волонтерка. – «Завдяки волонтерству я дійшла висновку, що людина складається не тільки з тіла», – зауважує і зовсім не спеціально стає прикладом для цілковито здорових людей.


А розповідь Макса Кідрука про «дівчину, що прийшла зі Сходу» Ельвіру, яка лишилася без матері й дому (розбомбили терористи), й прибилася до солдатів на передову, готувала їм їжу, скидається на справжню художню кінострічку, тільки повідану читачам-глядачам не на телевізійному екрані, а на книжкових сторінках.

Яскраві описи, виразні деталі, чіткі картинки, а також вивірена логічна послідовність дій, майстерно вибудувана драматургічна напруга від зачину до кінцівки, психологічні зміни в характерах персонажів, їхня героїчна поведінка у критичних ситуаціях, несподівані вчинки на межі життя і смерті, – все це зробило текст Макса Кідрука цікавим, динамічним, красномовним, кіношним. Читаєш оповідання, а бачиш фільм. Героям віриш, із ними співпереживаєш, за кожного вболіваєш, – те, що неодмінно вабить читача-глядача.


Завершується збірка «Волонтери. Мобілізція добра», котра, як видно, має одну тему, але такі різні тексти, віршами Сергія Жадана з його виданої окремо книжки «Життя Марії».


У кожному поетичному творі Жадана – історія конкретної людини. «Антон, тридцять два роки» (початок вірша «Голка»), «Андрій і Павло, адвентисти, студенти» (початок вірша «Секта»), «Юра, вже за сорок, історик за освітою» (початок вірша «Чеченка»), «Ігор, капелан, тридцять років» (початок вірша «Капелан»), інші тексти засвідчують – кожен із нас, так чи інакше, пов'язаний з війною, яка триває в Україні. І кожен із нас, чи той, хто відпровадив близьких на передову, чи втратив рідних, що воювали або жили на Донбасі, чи бачив переселенців на вулицях свого міста, так чи інакше, може стати корисним, аби цю війну виграти. Адже, як пише Жадан,


«Світ ніколи не буде таким, як раніше.

Ми нізащо не дозволимо йому

Бути таким, як раніше».


І це також сказано про волонтерів.

Знаймо про них якнайбільше, читаймо, берімо приклад.

Джерело  slovovolyni.com/ukr/blog/29/35266/


Коментарі 0   Сортувати:
    Дописати коментар
    Скасувати Ваше Ім`я:

    Ваш e-mail:

     :)  :(  ^_^  :\'(  :/  :o  :D  :p  ;)  :3  :*  &rt;:(  8)  8|  &rt:o  o.O  (^^^)  :v  -_-  O:)  3:)  :|]  <3  <(")
    smiles
    Повторіть код: Оновити код