Поділитись


Червень

Липень 2015

Серпень
ПнВтСрЧтПтСбНд
293012345
6789101112
13141516171819
20212223242526
272829303112

Новини за 03.07.2015  Усі новини

Руйнування шаблонів Донбасу

Високий Замок
Галина ВДОВИЧЕНКО

Це той випадок, коли варто було спробувати охопити увагою усю програму фестивалю “Донкульт”. Але вдалося побувати лише на кількох заходах його літературної частини. Фестиваль тим часом не лише заповнював білі плями у пізнаванні й сприйнятті вітчизняної культури, але й ламав деякі стереотипи. Наче дивишся під іншим кутом на звиклі явища. Не лише літературні.

Під час зустрічі з відомою блогеркою та письменницею Оленою Степовою (вона донедавна жила у маленькому селищі на Луганщині, на кордоні з Росією) йшлося не так про її книжку “Все буде Україна, або Історії із зони АТО”, як про інші речі. Про те, що якби не війна, вона, може б, і не дізналася про своє коріння. Як і багато хто у ці місяці на Донбасі, не усвідомили б врешті-решт, хто вони, якого роду. Про партизан Луганщини і про російських волонтерів, що допомагають українській армії. Є й такий феномен.

Зараз, каже Олена, у її селищі залишаються не лише путіновіри і ті, кому байдуже, але й люди, які з різних причин не можуть покинути свою домівку. Легко сказати «виїжджай!» — іноді це неможливо. Чимало людей не мають грошей, щоб виїхати. Перепустка, за словами Олени, коштує 1,5 тисячі гривень, виїзд машини з речами — у десять разів більше.

У селі на Канівщині, де Олена зараз живе зі сім’єю, є п’ять сімей переселенців. Нещодавно на ставку вона стала свідком такої картини: п’яні розбірки, бійка, матюки… Це батько сімейства приїхав до своїх. Усе село знає, що він “в ополчєнії” на сході.

Ще приклад від Олени Степової. Командир танкової бригади сепаратистів має в Одесі нерухомість, періодично їздить туди відпочивати. Ось тобі і “блокада окупованої території”. Для простих людей вона означає дещо інше, аніж для політиків. “А давайте, кажуть, позбавимо даунбасівців громадянства, таке теж можна почути,— далі веде Олена Степова.— Я тоді перша туди повернуся. Щоб бути зі своїми. Бо тут думають: хто хотів, виїхав. А це не так. І біженці різні, і “залишенці” різні”.

«Скільки у вас там рідних залишається?» – запитали Олену Степову. – «Усі, хто за Україну»,— відповіла вона.

Якщо думати не про територію, а про людей, то картина починає виглядати дещо по-іншому.

У російськомовного українського письменника Володимира Рафеєнка в Донецьку залишилися батьки і дві лежачі бабусі. Вони не можуть виїхати. Як і дехто з його друзів, що було покинули межі Донбасу, але роботи не знайшли і повернулися, бо хоч дах над головою у Донецьку є…

Роман Володимира Рафеєнка «Демон Декарта» два роки тому був відзначений “Русской премией” (вона для тих, хто пише російською за межами Росії). Зараз Володимир пише про те, що пережив, що відчував за останні місяці. Цього у сучасній Росії, каже, не надрукують, бо у тих текстах правда, яку автор бачив на власні очі.

Одна з фраз, що почула від Володимира на зустрічі у Палаці мистецтв — про персональну відповідальність кожного за те, що сталося у нас в країні. Володимир говорив, що він весь час думає про це від моменту, коли ступив на перон київського вокзалу, залишивши Донецьк, перебирає свої минулі слова та вчинки, намагаючись собі самому відповісти на запитання, де й що не так сказав та зробив, або чого не сказав і не зробив.

Коли душа розкрита відвертими чесними розмовами, коли вона безборонна перед щирістю слова, по-особливому сприймаються вірші. Пропікали поетичні рядки зі збірки “Абрикоси Донбасу” Любові Якимчук, поетеси і прозаїка з Луганської області. Любов була у Львові і в іншій якості — як куратор літературної програми «Донкульту». Вона теж дивиться на проблему людей на окупованій території не як політик, а як людина, у якої там залишаються рідні й друзі. “Блокада збільшує кількість жертв серед мешканців окупованих міст”,— каже Любов.

Чи повернуться додому ті, хто покинув свої домівки, коли закінчиться війна? Олена Степова так відповіла на це запитання: “Після того, як я бачила стільки зради, після усього, що там довелося пережити, повернутися туди буде важко. Але є те, заради чого варто повернутися. Луганщині потрібна інформаційна вакцинація від рашистської інфекції. Моє прагнення одне — знищити російську інформаційну чумку”.

Ми ще тільки починаємо відверто говорити на болючі теми. Нам ще так багато про що треба сказати. І у житті, і в літературі. “Донкульт” далі буде, у Харкові або у Сєвєродонецьку.

Джерело wz.lviv.ua/blogs/133264-ruinuvannia-shabloniv-donbasu
Коментарі 0   Сортувати:
    Дописати коментар
    Скасувати Ваше Ім`я:

    Ваш e-mail:

     :)  :(  ^_^  :\'(  :/  :o  :D  :p  ;)  :3  :*  &rt;:(  8)  8|  &rt:o  o.O  (^^^)  :v  -_-  O:)  3:)  :|]  <3  <(")
    smiles
    Повторіть код: Оновити код