Поділитись


Листопад

Грудень 2015

Січень
ПнВтСрЧтПтСбНд
30123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031123

Новини за 02.12.2015  Усі новини

Галина Вдовиченко про критиків-бійців, "Мяу-ТВ" і дітей, які стають котами

depo.ua
Ольга ЧЕРНИШ

Книга Галини Вдовиченко "Маріупольський процес", яка визнана кращою з кращих на "Коронації слова" стала однією з найпопулярніших новинок осені

Depo.ua поспілкувався із Вдовиченко про її новий роман, реакцію бійців на книгу та маленьких співавторів письменниці.

БІЙЦІ ОБОВ'ЯЗКОВО ВІДЧУЛИ Б ФАЛЬШ

- Галино, в попередніх інтерв’ю ви згадували, що "Маріупольський процес" користується популярністю, навіть наклад довелося додруковувати…

- Роман вийшов накладом 5 тис. – думаю, що це була перша, пробна, куля. Видавець подивився на попит і от, надрукував ще 5 тис. Далі побачимо. Навіть зараз, у кризу, коли всі змушені економити, велика кількість людей купує книжки – це означає, що книжка в українців у числі пріоритетів.

- В Мережі чимало схвальних відгуків на роман. А критичну або ж негативну реакцію на книжку чути доводилося?

- Від критиків є різні відгуки, а від читачів жодної негативної оцінки ще не було. Можливо, люди шукають можливості спілкування, коли хочуть сказати щось хороше. Мені в приваті на "Фейсбуці" часто пишуть дуже теплі слова. Ті ж, кому не сподобалося, мабуть, просто мовчки відкладають роман.

- Був якийсь відгук, який особливо зворушив?

- Знайома з сім'єю бійця Вадима Свириденка. Він виходив з-під Дебальцева, отримав поранення, лежав кілька днів на морозі. Лікарям довелося ампутувати йому кінцівки – стопи та кисті. Зараз він у США – Вадима відвезли на протезування. І от, моя товаришка, письменниця Міла Іванцова переказала, що він хоче почитати мій твір. А тоді передала мені, що Вадиму роман сподобався. Звичайно, його оцінка і оцінки інших бійців для мене дуже дорогі. ("Маріупольський процес" розповідає про любов між дівчиною-сепаратисткою зі Сходу та бійцем із Заходу України на тлі війни – ред.). Вони пережили ці події, вони б обов’язково відчули фальш.

 

ЗАРАЗ БРАКУЄ КНИГ ПРО ПОЧУТТЯ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ

- Ви написали про війну, не бувши на фронті. Звідки брали інформацію?

- Я назбирала величезний обсяг матеріалів з відкритих джерел. Потім все це читала, переглядала, брала якісь деталі. Звичайно, спілкувалася з людьми – військовими, які були у Львові на ротації, пораненими бійцями у госпіталі, волонтерами. Чула від них дуже багато історій. Але у госпіталі набагато важливіша сама атмосфера – настрої, слова бійців… Хлопці говорять, а ти слухаєш і вбираєш все, як губка. А коли сідаєш за роман, ті враження до тебе повертаються.

- У вас були військові консультанти?

- Готуючи роман до друку, видавці попросили мене показати його комусь з переселенців та бійцю із західних регіонів. Першим моїм консультантом став боєць добровольчого батальйону "Воля" Олександр Лопачук. Перед цим я робила з ним матеріал для газети (письменниця працює заступником головреда газети "Високий замок" – ред.), і він вразив мене як людина. Другою ж стала переселенка Наталка Казьоннова, журналіст з Донецька, вона виїхала звідти влітку минулого року. Сашко Лопачук сказав, прочитавши, що все виглядає так, ніби автору надиктував це хтось, хто там був". А Наталка навіть зробила деякі підказки, за що я їй дуже вдячна. Наталка сама пише – у неї є «Щоденник війни», вона писала його в окупованому Донецьку. Впевнена, що колись він стане основою книжки – у дівчини безумовно є літературний талант. Зараз вона активно допомагає вимушеним переселенцям знайти себе на новому місці.

Галина Вдовиченко про критиків-бійців, "Мяу-ТВ" і дітей, які стають котами - фото 2

- Чим саме допомогла Наталка?

- Ми зустрілись у Львові і довго говорили. Я дуже прониклася її розповіддю про так звану хворобу переселенця, це коли за півроку після докорінної зміни у житті людина відчуває пік внутрішньої дисгармонії. Може згадати безсонної ночі якусь дрібничку з покинутого дому, горнятко, яке залишила на кухні… І цей побутовий спогад може вивести з рівноваги. Мені подумалося, що саме цього бракує в сучасній літературі. Вже з'являються книжки про бійців, війну, а про життя переселенців, про їхні почуття, про те, що їм доводиться пережити і як подолати цю кризу, знайти себе нового – про це я не читала.

Після розмови з Наталкою відчула, що могла б написати оповідання від імені жінки, яка вимушено змінила місце проживання, втратила оселю, яка змушена шукати себе у нових кмовах, освоювати нову професію… Можна вигадати обставини або взяти за основу правдиві історії переселенців у Львові. Головне тут – відчути душевні порухи людини, яку тепер називають вимушено переселеною особою.

- А історія, описана в "Маріупольському процесі" вигадана чи реальна?

- Я відштовхнулася від почутої історії про те, що на війні загинув боєць із Заходу України, а на Сході у нього залишалася вагітна дівчина, яку батьки хлопця запросили до себе. Я уявила, як це могло бути. Мої герої від початку перебували по різні боки конфлікту – вона вважає себе сепаратисткою, сприймає українських військових як непроханих зайд, які прийшли на її землю. А хлопець знаходиться у полоні у бойовиків. Від цієї точки протистояння люди починають рухатись назустріч, відкривають одне одного, між ними народжується почуття.

Нещодавно у Стрию ми говорили про цей роман, і один читач сказав, що він знає три подібні історії. Тобто молоді хлопці поїхали воювати, і там склалися пари – він із Заходу, вона зі Сходу… Одна з читачок сказала, що у її львівських знайомих невістка з Донбасу, і що за характером і вчинками вона подібна на мою героїню Ольгу.

Галина Вдовиченко про критиків-бійців, "Мяу-ТВ" і дітей, які стають котами - фото 3

КОЛИ СІЛА ПИСАТИ, У МЕНЕ ВІДКРИЛИСЯ ШЛЮЗИ

- Ви вже казали, що після серйозних дорослих книг зазвичай беретесь за дитячі. Так буде і цього разу?

- Щойно закінчила редагувати давніше написану дитячу книжку. Зараз мені пишеться оповідання про болючі стосунки між чоловіком і жінкою, про дисгармонію у шлюбі. Потім хочу закінчити одну дитячу книжку, щоб звільнити місце у свідомості для нового роману. У мене зараз немає потреби робити тривалі паузи. Свої ідеї я не встигаю навіть записувати. Вже є задуми на кілька романів. Справа лише за тим, щоб був вільний час. А все решта – настрій, налаштування, особливі умови – для мене річ десята.

- Так було завжди, чи раніше чекали натхнення?

- Та я ж почала писати доволі пізно, хоча й завжди знала, що колись писатиму книжки. Чому це відкладала стільки років? Мої будні були настільки заповнені журналістикою, що не лишалося часу для іншого. Коли нарешті сіла за написання книжок, у мене ніби відкрилися шлюзи. Я опинилася на своїй стежці. Тепер коли пишу і мені потрібна якась інформація, підказка, підтримка - я її знаходжу. Так, мабуть, трапляється, коли ти на своєму шляху. Але й людина має бути чесною перед собою – не переступати певних бар’єрів, не робити підлості, не досягати бажаного будь-якою ціною – бо в один день та підтримка всесвіту може зникнути.

- Або, наприклад, писати якийсь несмак…

- Так, несмак – теж гріх. Особливо, коли автор розуміє, що написав за принципом «і так зійде".

- Траплялося знаходити щось подібне у книгарнях?

- Звичайно. Коли бачу такі книжки, настрій завжди псується. Особливо, коли ще й видавництво спрацювало "стук-грюк - аби з рук". Буває, відкриваєш книгу, а там помилки на кожній сторінці. Я знаю три книжки, де через кілька сторінок повторюються ті самі абзаци. Читач це неодмінно зауважить, але от як цього не помітив редактор…

Галина Вдовиченко про критиків-бійців, "Мяу-ТВ" і дітей, які стають котами - фото 4

ДЛЯ КОТА-КОМЕНТАТОРА ДІТИ ВИГАДАЛИ "МЯУ-ТВ"

- Свої дитячі книжки зазвичай тестуєте на дітях?

- Так, і до того моменту, як нести їх у видавництво. Всі сюжети зазвичай проговорюю з маленькими. От зараз має вийти книжка "На засинання" для дітей. Я на своїх внуках перевіряла – тепер знаю, що варто один раз тихим голосом проговорити історію, навіть енергійна дитина засинає. Розповідала дітям і історію з "36 і 6 котів", і з "Мишкових мишей". Потім читаємо книжки і навіть ставимо маленькі вистави, і не тільки вдома.

Я волонтер у спільноті взаємодопомоги "Оселя", з дітьми оселівців та дітьми волонтерів ми ставили "Мишкові миші" і "Лігу непарних шкарпеток". Мене запрошували й на вистави до школи. Ці історії легко ставити на сцені, там всі діти грають абсолютно чудово. Коли у сільських школах та бібліотеках презентувала дітлахам "36 і 6 котів", часто говорила: підіграйте, будь ласка. Вони виходять і миттєво перетворюються на моїх котів – говорять слова героїв, грають, бавляться, навколо регіт. Переконуєшся, які діти талановиті.

- Бувало, що діти підказували вдалі сюжетні ходи?

- Так, багато дітей чекають продовження "36 і 6 котів" і озвучують мені свої ідеї. Наприклад, у мене там є коментатор Чорний Кіт, він постійно патякає, веде репортажі. От діти й кажуть, мовляв, хай у наступній книзі буде "Мяу-ТВ". Я подумала: а що, може бути!

Пам’ятаю, як ми зі старшим онуком, йому тоді було років п’ять, вигадували імена для котів, які завжди хочуть їсти. Ми стояли біля магазину і чекали на мою доньку, яка щось так купувала. От, сміялися і креативили. Так з'явилися імена Ковбасюк, Шпондермен, Сордель, Ля Сосис...

- У ваших книжок чимало винагород "Коронації слова". Пам’ятаєте, як надсилали на конкурс першу книгу?

- Коли написала "Пів'яблука", подумала, чому б не взяти участь у конкурсі. І от, оголосили результати, але про мою книжку ані слова. Звісно, я подумала, що твір нікуди не годиться. Але роман був написаний – показала його своїй доньці, подрузі, потім – товаришці доньки. Роман у видруках почав розповзатися по читачах. Це вони мені сказали, що його треба показати видавцям. Я відправила книгу у видавництво "Нора-Друк". Директор видавництва Елеонора Сімонова вирішила його публікувати. Для мене це був радісний день. Елеонора спитала, чому я не подала книгу на "Коронацію слова", і я розповіла про свою невдачу.

Видавець звернулася до комітету "Коронації слова". Мій рукопис знайшли і були дещо спантеличені – у них вперше сталося так, що на твір не звернули увагу експерти, а видавці вирішили його опублікувати. Саме з того часу "Коронація" запровадила нагороду "Вибір видавців". А у мене відкрилося друге дихання. Наступного року мій роман "Тамдевін" здобув першу премію конкурсу. Потім рукопис "Ліги непарних шкарпеток" визнали найкращим твором для дітей. А на ювілей "Коронації" вирішили зробити конкурс для переможців минулих років. Я саме дописала свій "Маріупольський процес" – і роман здобув гран-прі у "Гранд Коронації слова". Це вже зовнішні обставини, коли своє діло зробиш – втручаються вони.

Джерело   ukrop.depo.ua/ukr/literaturniy_ukrop/galina-vdovichenko-pro-kritikiv-biytsiv-myau-tv-i-ditey--13112015150700

 

Коментарі 0   Сортувати:
    Дописати коментар
    Скасувати Ваше Ім`я:

    Ваш e-mail:

     :)  :(  ^_^  :\'(  :/  :o  :D  :p  ;)  :3  :*  &rt;:(  8)  8|  &rt:o  o.O  (^^^)  :v  -_-  O:)  3:)  :|]  <3  <(")
    smiles
    Повторіть код: Оновити код