Поділитись


Серпень

Вересень 2018

Жовтень
ПнВтСрЧтПтСбНд
272829303112
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

По дорозі на роботу, або Чим живеш, Києве

Методична служба публічних бібліотек Києва
Ольга Романюк


Кожного дня - за звичним маршрутом, коли занурившись у власні думки, коли - у думки інших (книгу). Сьогодні, проходячи повз риночок, мою зосередженність у намаганні відшукати серед великої кількості дарів природи останню чорницю, перебили журналісти П'ятого каналу із запитанням, як я ставлюся до відсутності гарячої води у квартирі. Відповіла, що спокійно ставлюся, бо встановлено бойлер. Поцікавилися також моїм баченням перспективи з гарячим водопостачанням киян, на що відповіла оптимістично, адже централізований підігрів є значно економнішим в плані енергоресурсів, ніж індивідуальний. 
Отак тішачись, що не запнулася, не розгубилася від неочікуваного запитання на камеру, ввійшла в метро. За звичкою, оглянула пасажирів на предмет читання. Троє з планшетами, двоє з паперовими книгами англійською мовою. Погляд зупинився на книзі Галини Вдовиченко "Купальниця", в яку натхненно занурилась жіночка навпроти. Треба зафотографувати, - промайнула думка, - пані Галина мій друг по "Фейсбуку", їй буде приємно бачити таку світлину. 
Папараці з мене так собі, камера у телефоні також, декілька проб, - і маємо що маємо.
Приховане фотографування мене таки захопило, бо отямилась, коли гучномовець оголошував наступну за моєю зупинку. Нічого, - заспокоїла себе, підводячись, - на Майдан погляну. Тим паче, що разом зі мною підвелася і жіночка навпроти. Наздогнавши її на східцях екскалатора, запитала, чи подобається книга. Так, вона є шанувальницею творчості Галини Вдовиченко. Вже прочитала її "Бору" і «Пів'яблука». Чудові твори, особливо "Бора". А ще любить творчість Юрія Винничука. Назвала його таким "дотепним хуліганом-жартівником". Мені теж таким видався пан Винничук, коли читала його твори, подумалось. При зустрічі ж у реальному житті була розчарована, принаймні, іскор з очей не кресав, словами не розсипався... 
Вийшла на Майдан. Зупинилась, милуючись простором, від якого вже відвикла за останні пів-року. Тільки зібралась зазняти декілька світлин, аж тут вималювався маркетолог із запитанням про моє ставлення до реклами... Ну яке може бути ставлення? Тільки позитивне! Щось там позначивши в опитувальнику та наобіцявши призів у якомусь розіграші як компенсацію за мій витрачений на опитування час, маркетолог розчинилася у потоці перехожих. 
Придбавши у кондуктора тролейбуса квиточок, вмостилася на вільному сидінні лицем до салону. Погляд зупинився на молодих хлопцях, коротко стрижених, у чорному з нашивками одязі. "Айдар".  Світлі обличчя, світлі очі.  Декілька з них дрімали, прихиливши голови до поручнів, інші розглядали пропливаючі будинки за вікном, зрідка переводячи погляд на пасажирів. Ввійшов сивочолий дідусь. Один із "айдарівців" підхопився з місця, пропонуючи дідусю присісти... А в мене навернулися сльози... Наші синочки, захисники, наше майбутнє... Бережи вас, Боже.. Піднімаюсь, підходжу ближче... Виникає гостре бажання якось їх підтримати. Тихенько кладу хлопцю у руку купюру. Здивований, зніяковілий погляд, - ні, не треба, дякую... Візьми, - промовляю, - купиш друзям водички... Дякую, - у відповідь. Полегшало... прямую до виходу. Знову проїхала свою зупинку. Байдуже, повернусь. 
А моя зупинка зустрічає мене пахощами чорнобривців, сухоцвітів, яблук. Підприємливі бабусі забезпечують зручний сервіс усім мирянам, хто поспішає у Свято-Покровський жіночий монастир освятити яблука. Київ живе своїм життям, своїми святами, своїми болями, своїми сподіваннями на краще майбутнє. І воно буде, обов'язково! З празником!



Джерело   olga-methodlibkyiv.blogspot.com/2014/08/blog-post_19.html