Поділитись


«Тамдевін» інтригує підтекстами...

Автор: Вікторія Горбунова. Джерело: Книгобачення
 
Люблю речі із підтекстом. Дивишся – одне; приглядаєшся – інше. Здавалося, що може бути смиреннішим за старий монастир? А он – високий мур та бійниці в ньому через кожен крок. Текст – “покора й віра”; підтекст – “борони боже зазіхнути”. І так в усьому, що спонукає до роздумів, до пошуку нових смислів, погляду, відчуттів.

“Тамдевін” Галини Вдовиченко зачепив мене саме своїми підтекстами. 

У книзі майже немає готових відповідей, проте задосить питань.

Перша, жіноча частина, бентежить. Чому ми не вдовольняємося власним життям, яким би щасливим воно не здавалось? Чому досягаючи того, до чого відчайдушно прагли, губимо сенс зусиль? Чому життя в достатку втрачає на самому житті? Чому спорідненість, ще вчора така відчутна, сьогодні робить нас зовсім чужими? Героїня роману не завжди може сформулювати для себе, що ж її хвилює, що сковує життєву снагу. Але вона шукає відповідей, як кожен із нас, нехай і не завжди свідомо. Той хто шукає – не певно, що знайде. Цінність у самому пошуку, у русі в бік примарного смислу.

Бути серед вовків, ховати людськість: позбуватися запахів, звичок, поступатися комфортом заради того, щоб бути прийнятим у зграю. Чоловіча частина – суцільний підтекст. Хто сильніший: той, хто прямо демонструє силу, б’ється за першість, чи інший, хто не розтрачує себе на марне? У кому криється зрада: у тому, хто прямо гарчить на невгодне, чи в іншому, хто краще змовчить і запам’ятає. Що красномовніше: дії, слова, погляд? До кого пристає слабший? Чим корисна самотність? І багато-багато іншого.

Окреме задоволення – мова роману. “Смаколики”, “слоїки”, “шубер”, “годованець”, “їзденя”... – слова-коштовні намистинки. Перепинаєшся через них, бо незвичні для ока, катаєш язиком, бо рідковживані чи й зовсім не знані, йдеш далі у передчутті нових. Образність – іще одна приємність. Міська дитина, я ніколи в житті не бачила, як доять корову, а тут не просто уявила – почула звук тугої цівки об оцинковане відро, вдихнула густий аромат, відчула лоскіт піни на губах. Те саме про нахабне кошеня, паданки-ранети, каву, зварену на печі…

Єдине що – не люблю хепіендів у книгах і фільмах, правда, на відміну від життя. Вони ніби ставлять крапку на думці. А тому міркую далі про те, наприклад, що Він повернувся до вовків і ті не пробачили Її запаху; або, що пробачили і прийняли назавжди, без права на другу помилку; або, що Вона загубилась у новому щасті для старого життя; або…, ще багато інших “або”.