Поділитись


Ігор чи Олена?

Автор: Тетяна Самчинська. Джерело: Друг читача
Галина Вдовиченко. Хто такий Ігор? – К.: Нора-Друк, 2010. – 280 с.

Назва цієї книжки відправляє нас на пошуки чоловіка, але не поспішайте. У вас нічого не вийде, поки не довідаєтеся всього про жінку. Хто така Олена? Відповідь саме на це запитання варто шукати кожному читачеві нового роману Галини Вдовиченко. Тоді стане зрозуміло й все інше: і звідки у головної героїні загадковий дар, і чому в її житті важливу роль відіграє вогонь, і навіть різниця у віці з коханим набуде символічного значення. Ну й, звісно, хто такий Ігор читач теж здогадається. Але це станеться на останніх сторінках книги, адже, викривши Олену, тобто головну героїню, письменниця одразу розставила б усі крапки над «і». Тому й тримає відповідь на це запитання, так би мовити, «на десерт».
 
А щодо основної страви – то вона стане до смаку насамперед любителям «легкого» книжкового меню. 270 сторінок майстерно побудованого, ненав’язливого й комфортного для сприйняття тексту багато хто з читачів «проковтне» навіть за одну ніч. Однак не подумайте, що ця книжкова страва є прісною. Захопливий сюжет та закручена інтрига роману «Хто такий Ігор?» задовольнять і найвибагливіших гурманів жанру.
 
Серед основних книжкових інгредієнтів – кохання та містика. Це безпрограшне й досить популярне останнім часом поєднання авторка «приправляє» історичними етюдами й подає під соусом газетярських буднів – адже головна героїня роману працює у щоденній газеті. Тут дається взнаки досвід самої письменниці у газетярській сфері – адже не секрет, що Галина Вдовиченко працює заступником головного редактора львівської газети «Високий замок». Тож історії з професійного життя редакторів та журналістів (яке, як виявляється, складається не тільки з захопливих розслідувань та заморських відряджень) не викличуть сумнівів у своїй реалістичності. Кожен читач привідкриє для себе завісу над буднями працівників щоденної газети й дізнається, «як це працює». А вироблена за роки практики у засобах масової інформації здатність письменниці тримати інтригу й «зачіпати за живе» не дозволить читачеві знудитися над текстом.
 
Оздоблена ця «книжкова страва» соковитими описами природних та туристичних принад нашої країни. Письменниця вже не вперше вплітає у свою книжку інтригуючі нотатки про загадкові місцини української землі. Якщо на сторінках роману «Тамдевін» відбувається знайомство читачів із замком Гербуртів, то у новій книзі пані Галина відкриває для нас стародавній Червоногородський замок, а потім веде (чи то пак везе) за собою на Світязь, в Яремче, у Підгорецький та Олеський замки, в Кам’янець-Подільський…  Саме на тлі яскравих пейзажів та романтичних руїн, що з блискавичною швидкістю змінюються на кожній наступній сторінці, ми дізнаємося про особисте та професійне життя Олени й поринаємо до її багатогранного внутрішнього світу. Відразу впадає в око те, що за образом Олени стоїть навчена досвідом, мудра жінка, яка звикла постійно розмірковувати, аналізувати, робити висновки. А уважний читач обов’язково знайде серед цих висновків щось корисне для себе.
 
Отак, потрапляючи з відділу новин щоденної газети до пропахлих хвоєю волинських лісів чи овіяних легендами руїн чергового замку, час від часу засиджуючись разом із Оленою та її коханим у затишних львівських (і не тільки) кав’ярнях, читач поступово дізнається відповідь на головне питання книги. Але не все так просто, бо фінал роману ставить чергові запитання, відповідь на які доведеться шукати вже без допомоги письменниці.
Тетяна Самчинська