Поділитись


Вітер, острів, равлик...

Автор рецензії: helen (джерело: sumno.com)

Над назвою роману Галини Вдовиченко, мабуть, попрацював гарний маркетолог – такий, про якого вона згадує й на сторінках книжки. Назва на обкладинці одразу ж викликає бажання дізнатися – що воно таке – Бора. Холодний вітер, острів в Тихому океані і – прізвище жінки, що несподівано стала господинею будинка-равлика.

Текст і написаний, і виданий "смачно" – іншого слова годі й підбрати. Від книжки, здається, йде запах пожовклого листя із саду біля будинка-равлика, кави з корицею і ще чогось неймовірно щемного й до болю знайомого. Знайомого, бо кожен з нас більшою чи меншою мірою відчуває себе самотнім. І цей будинок-равлик, що дістався головній героїні Христині Борі у спадок, стає у романі символом самотності. Символом самотньої жіночої душі.

Авторка не раз на сторінках книги порівнює будинок з Ноєвим ковчегом, але – Ной збирав "кожної тварі по парі", а господа Бори стає прихистком для таких саме самотніх душ, як і вона: матері трьох дітей, подрузі Лідії, "двійнику" Кравчука Іванові Івановичу, новітній Пеппі Довгапанчоха – Божені... Такі різні, й такі схожі у своїй самотності люди.

Втім, не варто вважати, що текст насичений сумом і приреченістю. Жодним чином! Навпаки – соковито й дотепно виписані образи подарують кілька годин приємного читання. А ще – роман про справжнє, не кіношне й гламурне, кохання. Бо тільки справжній чоловік може подарувати будинок жінці, яку любив усе життя попри її відмову. Без жодних сподівань на вдячність чи взаємність. Без такого остогидлого сьогодні "ти мені – я тобі", бо зрештою – "Кохання нічого не дає, окрім самого себе"!