Поділитись


Біжи, Лоло, біжи!

Автор рецензії: Ірина Славінська (джерело: Українська правда)

Настав грудень. Це означає, що скоро на голови читачів проллється злива подій річного значення. Протягом грудня буде вручено нагороди рейтингу "Книжка року", премії "Книга року Бі-Бі-Сі", рейтингу соціальних мереж "Читають всі" тощо.

Так само грудень – це час подумати про підсумки року та про новорічні подарунки. Від серйозних роздумів можна відволіктися на читання.

Зима видалася тепла, але затишні вечори із чашкою чаю та книжкою ще ніхто не скасував. "Українська правда. Життя" традиційно рекомендує цікаві та нові українські книжки.

Ольга Токарчук. Бігуни (Фоліо, переклад Остапа Сливинського)

Ольга Токарчук - польська письменниця з українським корінням. Це одна з беззаперечних зірок сучасної польської літератури. Її книжки перекладено 27 мовами.

Першу літературну премію Ольга Токарчук здобула за дебютний роман 1993 року. Далі була низка інших.

Ольга Токарчук є рідкісним прикладом письменниці, котру однаково хвалять і читачі, і критики. Найбільш успішним у цьому сенсі романом є "Бігуни". Ця книжка свого часу отримала престижну польську нагороду "Ніке" та стала лідером продажів у Польщі.


"Бігунів" було видано 2008 року, і нарешті його переклали українською. Це не перша книжка Ольги Токарчук українською мовою. Раніше вийшов переклад її дуже незвичайного роману "Веди свій плуг понад кістками мертвих".

"Бігуни" не є стандартним романом із лінійним сюжетом. Це суто фрагментарний текст, написаний від імені людини, що постійно мандрує. Українському читачу може нагадати новинку "Лексикон інтимних міст" Юрія Андруховича.

Щоправда приводом для організації фрагментів тут стали не міста. Позірною особливістю тексту "Бігуни" є умовність. Тут однаково доречно і недоречно звучатимуть слова "роман", "структура", "система", "сюжет", "персонажі".

Найліпше анатомію цього тексту можна передати якою-небудь метафорою. Наприклад, уявіть скриньку з усілякими дитячими (підлітковими? дівочими?) скарбами.

Тут кольорові намистини, черепашки, вирізки з глянцевих журналів, ниточки, ґудзики, брошурки, старі квитки, засушені рослини, поламані ляльки.

"Бігуни" - це скриня історій. Їх об’єднує рамка-біографія оповідачки. Вона за фахом психолог. За діагнозом – людина з клінічною необхідністю не сидіти на місці та мандрувати. За відпочинком – любителька робити нотатки.

В рамці можна прочитати цілу торбу зауважень, історій, деталей, спогадів. Вони різного обсягу, їхня послідовність не виглядає логічно вмотивованою. Ніби зошит подорожніх нотаток. Побачив щось цікаве – записав.

"Бігуни", можливо, є відлунням досвіду самої Ольги Токарчук. Недаремно вона колись працювала психотерапевтом.

Але таке біографічне сприйняття виглядає аж надто просто. Насправді "Бігуни" можуть бути прекрасним дзеркалом. У ньому видно обличчя розгублених сучасних людей. У кожного з них у грудях порожніє дірка – і кожен заповнює її тим, чим зможе.

Роман "Бігуни" має сподобатися не лише шанувальникам Ольги Токарчук. Він смакуватиме, наприклад, тим, хто вже дочитав "Лексикон" Андруховича. А також тим, хто любить нотатки Лінор Горалік про "всякое хорошее".

"Бігуни" ідеально читатимуться в дорозі. Короткі фрагменти ніби створені для швидкого "ковтання" між двома станціями метро та під час пересадок у аеропортах світу.

Галина Вдовиченко. Бора (КСД)
Галина Вдовиченко – письменниця та журналіст. Вона працює заступником головного редактора газети "Високий замок". У вільний від газети час вона пише романи.

Літературне захоплення Галини Вдовиченко вже декілька років отримує визнання "Коронації слова". А 2009 року її роман "Пів’яблука" став кращою українською книжкою за версією журналу "Кореспондент".

"Бора" - це доволі голлівудський український роман. Щось подібне вже можна було бачити у фільмах "The Lake House", "Steel Magnolias". Одним словом, зворушлива історія про любов і єднання людей на тлі старовинного будинку.

Переповідати сюжет "Бора" не варто – спойлери зіпсують усі зворушливі моменти книжки.


Зачин виглядає, як у казці. Жила собі львівська панянка Христина Бора. Вона вдома, в неї 17-річний син і в міру гарно оплачувана робота літературного редактора. Одного дня звичне життя руйнується.

Щасливий поворот долі – дуже давній колишній залицяльник лишив у спадок старовинний будинок за містом.

Різка зміна декорацій змінює все. Бора отримує натхнення для закінчення свого роману. В комплекті з натхненням додаються нові друзі та внутрішній спокій.

На щастя, роман "Бора" не має хрестоматійної розв’язки з освідченням і весіллям. Навпаки – фінал максимально відкритий, але щасливий. Кожен із героїв знайшов себе.

Хто вони, ці герої? Це сама Бора, її подруга матір-одиначка художниця Лідія, несподіваний гість Іван Іванович, знайома дівчинка-підліток Божка (майже названа донька Бори – її власні батьки постійно в роз’їздах), сусіда майстер на всі руки Гордій та інші.

В кожного з них є нездійснена мрія. Будинок Бори стає фантастичним простором, де всі мрії здійснюються.
Такі романи зараз ніби в моді. Не дивно.

Адже стомлені офісним життям чоловіки та жінки мріють про slow life у такому будинку. Там час біжить повільніше. Там завжди є час накрити круглий стіл білою скатертиною та чаювати за довгими розмовами.

"Бора" має сподобатися шанувальникам веселкових історій про те, що життя не закінчується ні в 40, ні в 64 роки. Це гарний подарунок для втомлених дорослих людей. Може підняти настрій та змусити почати плекати свій сад.

Іздрик. Underword (КСД)

Іздрик уже давно займається дуже різними видами мистецтва.


Він пише вірші та прозу, видає журнал "Четвер", музикує та співає в гурті "DrumТиатр", досліджує алхімію мозку, ілюструє свої та чужі книжки, знімається для дивовижних фотографій Ростислава Штука тощо.

Його дизайнерські вправи давно і тісно переплелися зі створенням текстів. Першою дуже вдалою спробою можна вважати збірку оповідань "ТАКЕ".

Тоді Іздрик не лише скомпонував свої тексти в надзвичайну цілісну структуру, але й виступив оформлювачем цієї єдності. Експеримент увінчався отриманням премії "Книга року Бі-Бі-Сі".

Збірка "Underword" ніби є перевиданням. Тут знайдуться і тексти зі збірки "ТАКЕ", і колись опубліковані в ЖЖ Іздрика фрагменти, і ще дещо.
Але "Underword" формально є все ж таки мистецьким альбомом.

Це арт-бук, унікальний об’єкт. Такого не видавав ще ніхто з українських літераторів. Численні книжки "з картинками" інших письменників тут не рахуються.

Іздрик першим видав свою книжку, де написав і поєднав текст вербальний і невербальний.

Збірка за змістом виглядає майже біографією. Розділи називаються "Дитинство. Школа", "Родина. Друзі", "DrumТиатр. Inside", "Адреси. Паролі".

В кожному розділі – проза та поезія, умовно пов’язана із заданою темою. Це радше дослідження меж індивідуальної свободи автора та читача.
"Underword" точно сподобається шанувальникам Іздрика. Крім них, книжку можна сміливо пропонувати тим, хто збирає арт-буки чи цікавиться сучасним (українським) дизайном і/або експериментальними збірками.

Фото mamamiya.com.ua, litakcent.com