Поділитись


Райський будинок Галини Вдовиченко

Автор рецензії: Антоніна Ящук (джерело: BBC Ukrainian)
Читач сайту ВВС Україна

Галина Вдовиченко – майстер своєї справи. Її жіночі романи – чудовий зразок якісної літератури "середньої полиці": це твори для тих, хто за читанням прагне відпочити від проблем щодення, але разом із тим поміркувати про вічні цінності. Це твори для жінок, яким іноді так хочеться помріяти.

Найновіша книжка Вдовиченко "Бора" – це роман, який здійснює жіночі мрії. Він має для цього всі необхідні складники: сюжет із неймовірними подіями; кілька драматичних життєвих історій, зокрема історія кохання, що повертається з небуття; витончені й чуттєві описи інтер'єрів та одягу; нарешті, тріумф творчої самореалізації головної героїні. І головне, за всіма цими інгредієнтами роману, який має неодмінно сподобатися читачкам, стоїть, як мені здається, не тверезий розрахунок, а розуміння і співчуття до прагнень жіночої душі.

Сюжетна лінія роману (несподіване успадкування Борою будинку – збір у ньому всіх дивовижних мешканців і їхнє відверте спілкування – розкриття особи давно закоханого в Бору благодійника, який весь час був поруч) належить до найбільш віддаленої від реальності частини твору і відповідає найфантастичнішим жіночим мріям. Хто з нас не уявляв, що було б, якби раптом... Заради цих фантастичних моментів ми дивимося мексиканські серіали, чудово усвідомлюючи їхню віддаленість від життя!

Галина Вдовиченко зовсім не ставила собі за мету досягнути реалістичності, будуючи сюжет: навпаки, фантастичний каркас вона наповнила живим диханням прекрасної буденності. Звісно, авторка дала більш чи менш правдоподібні пояснення певним подіям і вчинкам, але надмірних – і непотрібних – зусиль, аби "заякорити" роман у реальності, не робила. Адже й так зрозуміло, що цей сюжет – лише мрія, хай навіть здійснена. Отриманий просто так, нізвідки, старовинний будинок, старовинне кохання, зрештою, сама доволі "туманна" постать чарівного принца Володимира – усе це прекрасно, спокусливо і важливо, але це кінець-кінцем лише привід для авторки, щоб показати, як героїня усвідомлює себе та власні життєві орієнтири.
Перша сторінка книжки

Збільшити зображення

"Плоть" цього роману складають, як на мене, якраз не загальний сюжет, а історії про те, як персонажі обживають ті незвичайні умови, в які потрапили. Побут, цей ненависний і разом із тим коханий супутник кожної жінки, посідає в романі важливе місце. Детальні описи інтер'єру будинку та його саду, меблів і начиння, одягу, розповіді про приготування їжі й трапези – усі вони приносять неабияке задоволення тим, хто цінує довколишній предметний світ.

Саме увага до деталей, уміння дуже точно візуалізувати різні ситуації видаються мені найсильнішою рисою письма Галини Вдовиченко. А ще – дбайливе і в той же час невимушене вплетення в канву сюжету життєписів кожного з персонажів. (Хай кине в мене камінь та жінка, яка не любить слухати й переповідати життєвих історій!). Адже обживання нового світу – це не тільки звикання до нового побуту, а й вибудовування тонкого плетива стосунків із новими людьми, улюблене жіноче заняття. І тут авторка втілює в життя чудові мрії про доброту і співчуття: міцніє справжня жіноча дружба, тепло і затишок знаходять самотні душі – літня та молода, відроджується до життя поранений чоловік, навіть пригрівається кумедний котик. Світ старого будинку в романі – це світ цілющий, це світ очищення і примирення, світ, якого нам так бракує. Крім того, це територія творчої самореалізації, що дуже й дуже важливо для жінки, яка вже в тому віці, коли є на що озиратися.

Галина Вдовиченко нагадує мені вправного музиканта, який добре знає, які струни в душі його читача озвуться найголосніше. Але грає письменниця дбайливо й ніжно, даруючи приємність і спокій, а не маніпулюючи делікатними темами. Тому її романи так люблять читати мрійливі жінки.