Поділитись


«Аеропорт і…» Враження від

 Рецензія з Фейсбука
Віталій КВІТКА



Настав час поділитися думками та статистикою читацьких вражень від проекту, якого, логічно – раз сам його учасник, очікував довго.
Сприймати це – 17 авторів і 24 оповіді – як проект чи сприймати це все-таки як антологію сучасних авторів? - нехай читач вирішить цю дилему сам. Безумовно «Редакція сучасної української літератури Міли Іванцової» та видавництво КМ-БУКС взялися за вирішення оригінального завдання. Коли антологія компонується за принципом окремої теми, завжди є ризик, що ця тема поглине зміст і ми знайдемо в ній твори набагато меншої мистецької вартості, ніж антологія культових авторів від літератури, не обмежена тематичними рамками.
На щастя, у випадку з «Аеропортом і…» цього вдалося уникнути. Найзагальніше враження – і поціновувачам високої прози, і андеґраунду, і любителям класичної наративної прози, і пересічним випадковим реципієнтам, - зашореним класикам і невиправним постмодерністам, - є що почитати.
У книзі багато теми. Маємо і «Жуляни» (у Ніни Бурневич і М.Іванцової та інших), і «Бориспіль» (приміром, у «Колапсі»). І дуті-фрі (ледь не обов’язковий словниковий запас при описі нутрощів аеровокзалів у більшості авторів), і ангар з гайковими ключами (у Володимира Екзюперюка). І випадкова зустріч у порту з дівчиною-мрією (у Вячеслава Васильченка та Олександра Кириченка), і напружене пасажирське очікування в портах та прощання(в Міли Іванцової, Галини Ів, Олександра Заболотного, Юлії Смаль). Екзотика подорожі на закапелки глобуса («Австралія» Зої Казанжи, «Найкращий у світі Мохіто» Дмитра Лазуткіна та «Антиаерофобія» Васильченка) перегукується з припалим пилом шармом місцевих та екс-союзних аеродромів (Кременчук, Кривий Ріг, Рига, Тбілісі – у «Весні у Тбілісі» Наталі Іваничук та оповіді «Любов, вона – між зорями»). Є твори, в яких гіркота людських втрат змінює свою одіж на радість віднайдення – самих себе і просто людини поруч. Власне ця остання тема, немов перемога добра над злом, є об’єднавчою для всієї книги «Аеропорт і…»
У антології є оповіді, які залишають рубці на серці, - коли співпереживаєш їх героям (а героями бувають не тільки люди, а й повітряні кульки). Такі «Гроза, що все змінила», «Пахне інакше», «Колапс», «Прощання», «Весна в Тбілісі», «Бабушка», «Намальовані люди».
А взагалі – кожен автор уже знайшов себе в «Аеропорту». Однак кожен читач також знайде і свого автора в цих 24 сувоях. Можна відзначати гарну мову чи бездоганну динаміку синтаксису автора, як у Міли Іванцової. Можна давати авторам призи за дотепність (проза Олександрів Заболотного та Кириченка, Дмитра Лазуткіна та Вячеслава Васильченка). Костянтин Кошелев отримав би приз за найкраще українське новорічно-різдвяне оповідання. Можна відзначати вродливі фрази: і тоді на пальму першості претендуватиме чи не кожен учасник збірки.
Оцінювати передання теми «Аеропорт» або «політ» як такої – і тоді два найкращих аеропорти стамбульський у Галини Ів у «Грозі, що все змінила» та «Намальованих людях», а також в обох оповідях Вячеслава Васильченка.
Існує ще одна рецепція – темпоральна, причетність до Майдану. У такому разі, хоча у багатьох наш час якимось обцасом зачеплений, «Киянин» та «Пахне інакше» будуть претендувати на звання чемпіона світу української літератури з постмайданівських алюзій. Події у творах двох авторів – Міли Іванцової та Наталі Іваничук – розгортаються на іншому, не менш епічному тлі, - з історичної пам`яті письменники реставрують унікальну природну подію суперснігопаду наприкінці березня, що стався кілька років тому. Якби я був Володимиром Кличком, я дав приз обом за «епічне відтворення боротьби з природною стихією».
Можна оцінювати також вдалі образні та подієві паралелі, які ущільнюють я б сказав, утрамбовують контекст («Вікторія і Віктор» Олега Полякова, «Прощання» Юлії Смаль, низки психічних подій у головах героїв Дідух-Романенко, Кириченка та вашого покірного слуги).
Або подивитися на збірку з точки зору найкращої непередбачуваної розв`язки, і тоді поаплодуємо всім, але акули пера – Іванцова та Поляков – все ж випередять у цьому компоненті всіх на дещицю колеса.
Номінація «Напучування моральне/аморальне» знайшла б свого виваженого, законослухняного, хоча трішки й непередбачуваного героя-пасажира Вячеслава («Любов, вона – між зорями») та персонажа прози від Дмитра Лазуткіна.
«Найкращий герой/героїня, в якого можна закохатися» - звичайно, 72-річний Віктор із «Вікторія і Віктор», Павло Ольховський із «Небесних мешканців»(який, як і герой Володимира Екзюперюка, презентує протилежну пасажиру ідею – ідею пілота), та Андрій Суховій, що «з дитинства мріяв безлімітно дивитися на літаки» з «Бабушки».
У номінації «Найкраща назва» (назва, максимально близька до зображуваного в тексті) два переможці: «Антиаерофобія» і «Колапс», антигерой номінації – «Два Галининих сюрпризи» (чому два, там можна нарахувати і більше «сюрпризів»).
УСЕ ЦЕ – і навіть набагато більше – безумовно в книзі «Аеропорт і…» є. Однак сама ідея «солянки» передбачає іншу – ідею змагальності.
Тому, як завжди останнім часом, я оцінив всі 24 твори згідно з власними 10-ма критеріями сприйняття прози. (Тут я виходжу з того, що, на мою думку, кожен написаний і видрукуваний твір, так би мовити, сам відповідає за власну рецепцію – ані інформація про культовість чи знаність автора, ані стать письменника не може погіршити чи покращити жодної коми чи крапки в тексті, а отже на рецепцію тексту не впливає; твір, таким чином, критикує себе сам. Я передбачаю, що твір може викликати й інші емоції та оцінки, ніж мої, однак вважаю, що у СПРАВДІ неупередженого читача на загал оцінки того чи іншого тексту будуть схожими з моїми.)
Система рецепції 12-бальна, де 6 означатиме добротну, гарну прозу, не згірше Булгакова, Виниченка чи Майна Ріда, наших класичних уявлень. Тобто максимально твір може отримати 120 балів, мінімально – 10, 60 – терпимий письменницький рівень.
Оскільки «Аеропорт і…», як книжковий продукт, сам потрапляє в поле конкуренції з точки зору популярності, бо дублює хіти на ймення «Аеропорт», логічно розпочати з критерію «Стильність, модність» твору. 12 балів отримали в мене «Вікторія і Віктор», «Пахне інакше», «Намальовані люди», «Мереживо. Мережа», «В ніч на Новий рік», «Бабушка», «Найкращий у світі Мохіто», «Антиаерофобія»; за ними йдуть «Два Галининих сюрпризи» та «Прощання», «Злітати до Праги», «Небесні мешканці»(10), «Пилочковий маніяк», «Чих», «Колапс»(8).
Критерій «Соціальна мапа країни» (один із двох моїх найсуб`єктивніших, незначних при оцінці, читач як правило його не бачить). Цей критерій визначає, наскільки сам текст «знається» на предметі, про який говорить, передає те, як гарно чи погано знається автор на менталітеті країни, національних ознаках, фольклорі, характері героя тощо. «Гроза, що все змінила», «Пилочковий маніяк», «Національна традиція», «Бабушка», «Любов, вона – між зорями» - 12 балів, «Австралія» (11), «Пахне інакше», «Чих», «Романтика», «В ніч на Новий рік», «Антиаерофобія», «Злітати до Праги» - 10.
Другий з найсуб`єктивніших, критерій «Дихання країни з твору» - мова про вміння передати ідеї менталітету, країни як метафори. 12 – «Бабушка», «Небесні мешканці», 11 – «Пахне інакше», 10 – «Любов, вона – між зорями», 8 – «Колапс», «Чих», «Киянин», «Вікторія і Віктор».
Критерій №4 «Оригінальність» твору по відношенні до самого себе і вже існуючого в літературі.
«Два Галининих сюрпризи», «Вікторія і Віктор», «Жалюзі», «Намальовані люди», «Колапс», «Прощання», «Найкращий у світі Мохіто», «Бабушка» - 12 балів, «Чих» -10, «Гроза, що все змінила», «Пахне інакше», «Небесні мешканці» - 9, «Пилочковий маніяк», «Любов, вона – між зорями» - 8.
Критерій №5 «Мова/лексика» - йдеться про те, що письменники зазвичай розуміють під багатством мовних засобів. Достатньо важлива для твору річ – бо відсутність такого багатства здатна занизити оцінку феєричного задуму, тоді як пересит мовним багатством не гарантує високої якості твору – хоча вчителі мови та літератури його полюбляють, як вказував, на жаль, єдиний, крім радянських, автор теоретичних розробок щодо сучасного українського письменства Майк Йогансен. Однак для мене як критика важливе не саме багатство мовних засобів, як здатність тим чи іншим письменником максимально ефективно використати ті засоби, які він узяв у роботу (немає значення скільки фірм кросівок чи марок тенісних ракеток, м’ячів тощо існує, має значення, як ефективно використав їх спортсмен). У цій номінації відзначили себе «Два Галининих сюрпризи»,«Бабушка» (11 балів), «Жалюзі», «Прощання», «Небесні мешканці», «Злітати до Праги», «Любов, вона – між зорями» (10), «Вікторія і Віктор», «Пахне інакше», «Намальовані люди», «Колапс», «В ніч на Новий рік», «Найкращий у світі Мохіто», «Антиаерофобія» (9)
Критерій №7: орфографія, синтаксис, пунктуація… На думку Євгена Пашковського у «Щоденному жезлі», в Україні прийнято вважати опанування писемності як таке за здатність вважатися письменником. На мій погляд, описки і помилки – вада редакторів, на сприйняття тексту вони не мають впливати. Однак у країні, де цінується вживання слів, а не «правильні слова в правильному порядку», що за Едґаром По, і є літературою, все інакше. Синтакса має, звісно, більше значення, ніж орфографія: вона творить особливий стиль або уніфікує авторів до одного знаменника. І все-таки. «Жалюзі», «Намальовані люди» - 12, «Колапс», «Бабушка», «Найкращий у світі Мохіто» - 11, «Два Галининих сюрпризи», «Прощання», «Любов, вона – між зорями» - 10.
Нарешті переходимо до чотирьох найважливіших критеріїв, один із яких – стиль. «Вікторія і Віктор» - 12, «Намальовані люди», «Два Галининих сюрпризи», «Прощання», «Небесні жителі» - 11. «Жалюзі», «Пахне інакше», «Бабушка», «Любов, вона – між зорями, «Найкращий у світі Мохіто» (9).
Тепер три головні параметри (за рівності всіх решти, ці - визначальні), перший із яких (але дізнаємося ми про нього не від автора, а після прочитання останньої крапки твору) – «Сміливість задуму». Тут чемпіони – Олег Поляков, Галина Вдовиченко, «Намальовані люди» Міли Іванцової та «Прощання» Юлії Смаль.
Однак сама по собі сміливість задуму не гарантує у творі нічого, бо з ним можна ще не впоратися, хоча між рядків відчуваєш усю його колосальність. Тому маємо критерій «Втілення задуму». 12 балів – «Пахне інакше», «Любов, вона – між зорями», «Бабушка», «Антиаерофобія», «Небесні мешканці», 11 балів – «В ніч на Новий рік», «Вікторія і Віктор», 10 балів – «Два Галининих сюрпризи», «Австралія».
Критерій №10, найважливіший для мене і зовсім ігнорований критиками – «Внутрішня єдність твору». При його визначенні ти враховуєш всі попередні чинники+відчуття, скільки в тексті «білих плям» - випадкових місць, для яких автор не знайшов правильних слів. Кожен текст визначає власну внутрішню єдність: якщо лексика і манера письма складна, ця складність має бути виправдана контекстом; якщо проста – то ця сама щільність тексту може бути досягнена тамтим текстом тільки за рахунок власної простоти. Багато важить, до якого прагнув автор, яким сміливим був його задум – це може підвищити щільність, нікчемність авторського задуму – приміром, твір про шурупи мовою і мізками сантехніка і написаний – гарантує слабку щільність твору. Краще за інших у даній книзі із цим упоралися тексти «Любов, вона – між зорями» та «Бабушка» - 11 балів, близькими до ідеалу були «Вікторія і Віктор», «Австралія» та «Небесні мешканці».
Що з цієї цифрології випливає?
Скажу, що випливає крім цього. Твори «Аеропорту і…» можна розбити на дві умовні групи, одну з яких складає звана Йогансеном «Протокольна проза»: це коли у нас виникає відчуття, що ми мільйон разів читали щось подібне чи висловлене завдяки подібному мисленню, від чого і складається враження «написання для протоколу»; аби заповнити контент української літератури як такої, написано просто, невідомо навіщо – швидше за все, через просте бажання це написати. Таких творів 10, і їхні імена вам не стануть відомі. Решта 14 - «маленькі шедеври», як я їх назвав. Звичайно, не всі з них шедеври, але вони всі можуть чомусь навчити; це тексти безумовно цікаві, хоч і не всі вони стануть хрестоматійними.
Зведена таблиця текстів «Аеропорт і…» отримала ось який вигляд:
1. «Бабушка» Світлани Дідух-Романенко (111 балів). Коли я почав рахувати бали, те, що так звана іншими, не мною, «жіноча» проза знову статистично виявилася ліпшою, мене вразило і змусило засумувати з приводу теоретично ближчої мені частини людства. Щодо «Бабушки», то читаючи її я щиро сподівався, що цей твір стане найгіршим для мене – відверто насторожувала тема «Аеропорту Донецьк», і я щиро бажав, щоб автор упорався з такою складною рутинною темою. Однак я не знав ані автора, ані тексту – на мій погляд, це найзахоплюючіша, найдраматичніша і найепічніша історія в збірці. Тут навіть із інтригою все на місці. Хоча, в принципі, здогадуєшся, кого побачиш наприкінці. Крім того, тема війни блискуче реалізована – з головної воєнної вона вдало трансформувалася в периферійну по відношенню до долі людини миру як такої. Магія літератури, словом: дуже чарівно спостерігати, як цей задній план вібрує і зміщується в подальшу перспективу.
2. «Пахне інакше» Галини Вдовиченко (102). Це автор, який є суперзіркою, однак мої попередні прочитання не дозволили мені так думати про Галину. Я не дуже любив Вдовиченко, утім, мені довелося змінити власні погляди. Гадаю, якщо ти при читанні починаєш відчувати, як змінюється цей абстрактний, невидимий запах головного героя в творі разом з героїнею, то маєш справу зі справедливо блискучим твором.
3. «Вікторія і Віктор» Олега Полякова (99). Коли я дочитував цей твір до середини, мені здавалося, що нікому неможливо написати щось краще, і не тільки в Україні. Авторові не варто було дописувати другу, «Вікторієву», частину. Зверніть увагу на початок - у Полякова наразі “найвища стартова швидкість” в Україні.
4. «Любов, вона – між зорями», Олександр Кириченко (97). Чудове ностальтджі за юністю - твір, який зовні здається простим і в якому, проте, не все так просто.
5. «Два Галининих сюрпризи», Олег Поляков (94). Приз за найоригінальніший твір на тему аеропорту мав би отримати саме він.
6. «Намальовані люди», Міла іванцова (92). Найкраща героїня - художниця, в яку закохуєшся до кінця життя.
7. «Прощання», Юлія Смаль (91). Перетинання шляхів повітряної кульки, літака і долі людини, за якими варто постежити.
8. «В ніч на Новий рік», Костянтин Кошелев (84). Прекрасна казка - дійсно, хочеться перечитувати ще і ще.
9. «Колапс», Міла Іванцова (83). Один із трьох найдраматичніших творів збірки.
10. «Антиаерофобія», Вячеслав Васильченко (79). Перший приз за психологічне навантаження під час польоту.
11. «Жалюзі», Міла Іванцова (75). Якби не назва, твір отримав би більше. Хоча майстер-клас усе той.
12. «Найкращий у світі Мохіто», Дмитро Лазуткін (74). Найпостмодерніша штука у антології.
Ще раз хочу підкреслити: я вважаю, що літературу можна і потрібно оцінювати за різними параметрами та критеріями, так само, як ми даємо оцінку одягові, їжі, інтер’єру квартири тощо. отож нехай мене вибачать, як автори книги, яких я не в змозі всіх поставити на перше місце, бо вони різні, а головне – різні їхні тексти, а також у снобів, які вважають, що літературу мають оцінювати професіонали на кафедрах. Як і Йогансен, я ставлюся до цих професіоналів в кращому випадку глузливо та обережно, – свою ж власну думку, скажу скромно, вважаю останнім часом найбільш гідною всілякої уваги та наслідування.

Джерело:  www.facebook.com/notes/vitalijus-kvitka/%D0%B0%D0%B5%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%82-%D1%96-%D0%B2%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%B2%D1%96%D0%B4/1237914152900037
Коментарі 2   Сортувати:
Дописати коментар
Скасувати Ваше Ім`я:

Ваш e-mail:

 :)  :(  ^_^  :\'(  :/  :o  :D  :p  ;)  :3  :*  &rt;:(  8)  8|  &rt:o  o.O  (^^^)  :v  -_-  O:)  3:)  :|]  <3  <(")
smiles
Повторіть код: Оновити код