Поділитись


Любов, породжена війною

Літературна Україна
Ніна Герасименко


 Вдовиченко Г. Маріупольський процес: роман / Галина Вдовиченко. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015. – 288 с.

«Він. Вона. Війна» — ці три слова на обкладинці книги «Маріупольський процес» Галини Вдовиченко відразу підказують читачеві, що за мить розгорнеться перед ним у тексті. Письменниця, яка добре відома українцям, передусім, як авторка жіночих романів, цього разу взялася за далеко не жіночу, болючу та актуальну тему війни на Сході України.
«Роман починав писатися на початку вересня 2014 року, коли була серйозна ситуація під Маріуполем. Я знала, що це місто не здадуть, воно саме не здасться, залишиться українським» , — ділиться Г.Вдовиченко. Ще однією причиною, чому письменниця зважилася на прозу про АТО, стала історія, яку вона почула від поранених бійців у Львівському госпіталі: про кохання між українським захисником і сепаратисткою, батьки якого після загибелі сина забрали вагітну дівчину до себе у Львів.
Ця історія й лягла в основу «Маріупольського процесу»: у творі йдеться про кохання між Ольгою, вона родом із-під Маріуполя, та Романа зі Львова, якого взяли в полон бойовики.
Героїня твору, не вступивши до вишу, деякий час живе сама з хворою літньою бабусею, братом-сепаратистом Вітьком, що пішов до загону озброєних сепаратистів, і тепер дівчина змушена варити їм обіди. Роман, діставши поранення й контузію, потрапляє в полон до проросійських найманців. Його віддають Ользі у своєрідне рабство: бранець має виконувати в обійсті дівчини господарські роботи, з тих, що мав вже давно зробити її брат, але так і не зробив. Отож, Роман мусить допомогти дівчині врятувати підлогу хати, яку з’їдає грибок. Та якоїсь миті вона усвідомлює, що річ не у підлозі будинку. Цей «фашист» полонив її серце, бо не такий, як усі. «Справа не в нашивці на рукаві, не в тому, що чужий. У чомусь іншому. Для брата та його хлопців він ворог. А для мене хто?» — запитується Ольга . Так само Роман поступово розпалюється почуттями до дівчини, хоча у деяких моментах різко з нею не згоден.
«Маріупольський процес» — твір не так про війну, як про людину в лихоліття війни, про любов, що змінюючи людей, здатна стерти межі й здолати найскладніші обставини. Роман попри воєнну тематику напевно віднести до жанру традиційної воєнної прози навряд чи можна. Так само, як і до традиційного історичного жанру. Однак у книжці Г.Вдовиченко дуже органічно поєдналися ці два типи літературного твору. У результаті такої еклектики маємо високоякісний роман про сьогоденну війну на сході України та про події, які передували їй. Так, авторка згадує про дні, коли Маріуполь «трусило у лихоманці: прапори над міськрадою, то такі, то такі. Бійки, бити у руках, перестрілки… Поранені, вбиті, взаємні звинувачення» . І, звісно, не оминає увагою важливу подію цієї кривавої історії — Іловайський котел.
Разом із тим, авторка покроково й посторінково описує, як війна перевертає світогляд людини і породжує появу нових цінностей у її житті. Як вона здатна перевернути життя пересічних людей та відлунюється навіть спокійної хвилини. Так, для фронтовиків «помити ноги і змінити шкарпетки – тепер це розкіш, не завжди дозволена, не завжди можлива», «ноги у гарячій воді – це кайф», а у тих, хто потрапляв під обстріли, тепер добре загострене відчуття ціни секунди. Та й сам Роман, який до війни працював у салоні електроприладів, захоплювався зимовими лижами та літніми походами з друзями у гори, тепер здригається посеред ночі та шукає автомат, сприйнявши за вибухи стукіт балконних дверей від протягу вночі. Разом із тим війна породжує в людях мудрість: приходить розуміння істинних слів, почуттів. Розгорнуто й неспішно оповідає письменниця, як війна ятрить рани батьків, що чекають своїх дітей із фронту; синів, які мріють про повернення додому, турботу, гарячу домашню їжу.
У «Маріупольському процесі» гармонійно поєднані суворість (тема війни) та ліричність (тема кохання, дружби, стосунків з батьками) та це відчувається, передусім, у розвитку динамічності сюжету. До слова зазначимо, що у другій половині книги спостерігаємо ритмічну зміну «кадрів». Йдеться про епізод перебування Романа під Іловайськом, де на нього чекали 4 дні під обстрілами та 10 днів виходу з оточення, та одночасний епізод, як батьки дивляться парад у Києві на День Незалежності.

Джерело:   Літературна Україна, 24 листопада 2016 р.

Коментарі 2   Сортувати:
  • Andrey Доброго времени суток всем посетителям данного контента ,довольно информативная статья ,размещу щас её на своём <a href= http://visa-ua.kiev.ua>;проэкте</a> ссылаясь на вас .
    1 рік тому  • відповісти
    • Bettie disse:Can I take your number? God i see them all the time.. just some random dude walking round forests with there dick hanging ou2t&8#30; lol?
      11 місяць тому  • відповісти
      Дописати коментар
      Скасувати Ваше Ім`я:

      Ваш e-mail:

       :)  :(  ^_^  :\'(  :/  :o  :D  :p  ;)  :3  :*  &rt;:(  8)  8|  &rt:o  o.O  (^^^)  :v  -_-  O:)  3:)  :|]  <3  <(")
      smiles
      Повторіть код: Оновити код